Про це на сторінках Financial Times пише Джон Плендер. Оригінальна задумка засновників ЄС полягала в тому, щоб з'єднати країни мережею економічних зв'язків і зберегти мир, таємно змусивши колишніх ворогів співпрацювати. Мету дуже чітко сформулював міністр закордонних справ Франції Робер Шуман, який сказав, що війну "потрібно зробити не лише неприпустимою, а й матеріально неможливою".
Однак "таємність" вилізла боком. Вона виховала у європейської політичної еліти звичку не поважати думку громадськості і демократичні процеси, такі як референдуми, які "дають неправильний" результат. Це дуже важливий елемент образи, яка стоїть за зростанням популярності "правих" популістів у ЄС.
Також, на думку оглядача, ідея про те, що економічна взаємозалежність в рамках ЄС очистила Європу від давньої ворожнечі, не лише химерна, а й заснована на неправильному розумінні зв'язку між економічною і національною безпекою.
Ідея, що торгівля сприяє миру, бере свій початок з 18 століття, коли політичний мислитель Шарль-Луї Монтеск'є у своєму тракті "Про дух законів" припустив, що бажання отримати фінансову вигоду може пересилити деструктивну іскру, яка закладена в людській природі.
Ця думка пізніше перетворилася на ідею ліберального інтернаціоналізму, який переміг у 19 столітті завдяки англійському "фрітрейдеру" і антиімперіалісту Річарду Кобдену. Піку нова ідеологія досягла в 1910 році після публікації "Великої ілюзії" Нормана Ангелла – британського політика, який запевняв, що економічна ціна перемоги у війні завжди переважує всі силові здобутки. Багато хто вирішив, що ця теза говорить про марність війни, а отже вона більше не можлива. Однак ця ілюзія була розвіяна в 1914 році.
Втім, припущення, що економічна взаємозалежність може стримати військову агресію лишилася стійкою. Вона надихнула не лише засновників ЄС, а й часто звучить в офіційних заявах СОТ. Багато академіків, включно з єльським економістом-лауреатом Нобелівської премії Робертом Шиллером, вірять в це. Безумовно, ідея опирається на справедливі аргументи. Економічна взаємозалежність безумовно підвищує ціну конфлікту.
Але інші фактори служать кращим поясненням, чому мир в Європі так довго тривав після Другої світової війни. На тлі ядерних небезпек в часи Холодної війни у європейців з'явився спільний ворог, який змусив Францію і Німеччину співпрацювати. Також постійне суперництво супердержав змусило США розкрити свою "парасольку" над континентом. Крім того, Німеччина, яка сильно постраждала від поразок у двох світових війнах, не хотіла влаштовувати собі вже третю катастрофу. В межах ЄС загальні апетити вести конфлікти суттєво зменшилися.
Для сучасних популістів ворогами стали глобалізація, імміграція, Брюссель і інші надумані загрози національній ідентичності.
"У суворому ж світі за межами ЄС не дуже багато причин вважати, що економічна взаємозалежність стримує військову агресію. Варто глянути на російське вторгнення в Крим і на Схід України. Націоналізм взяв гору над економічними інтересами", - йдеться в статті.
З дня заснування ЄС дійсно здобув великі досягнення. Але його роль у збереженні миру і стабільності у Європі, на думку автора, дуже переоцінена. Зрештою, економічна взаємозалежність, створена монетарним союзом, тепер стала причиною політичної і економічної турбулентності. В той час, коли політичні еліти спостерігають за зростанням "правих" популістів, не варто забувати, як часто в європейській історії національна ідентичність брала гору над економічними інтересами.
Нещодавно видання Gazeta Wyborcza писало, що Росія готується до великої війни і стягує війська до кордону України. Вона також зміцнює позиції на середньому заході біля кордону Білорусі. З середини минулого року під Смоленськом почала службу 144-та моторизована піхотна дивізія. Раніше видання The National Interest писало, що надмірна мілітаризація лише нашкодить боєздатності російської армії через недостатню кількість резервістів та скромні можливості російської економіки.