Автор зазначає, що в боротьбу за розробку економічної стратегії для нового президентського терміну минулої весни першим включився колишній міністр фінансів, все ще вхожий в кабінет президента Олексій Кудрін зі своїм Центром стратегічних розробок. Столипінський клуб, фронтменом якого є радник російського президента Сергій Глазьєв, тут же почав творити альтернативу. Ліберальні ідеї Кудріна, які передбачають бюджетну консолідацію, комплексні реформи державного апарату і "зниження геополітичної напруженості", зіткнулися з ідеями бюджетного стимулювання Глазьєва без внутрішніх реформ при самоізоляції Росії.
Через кілька місяців в гонку стратегій включився Медведєв. Президент створив для нього Раду зі стратегічного розвитку та пріоритетних проектів. Восени відбулося зближення Медведєва і Кудріна, вони навіть почали зустрічатися для економічних дискусій (вперше після особистого конфлікту, що стався у 2011 році). Ідеї Кудріна трансформувалися в більш м'який варіант. Минулої осені він оголосив, що знайшов рецепт 4%-го економічного зростання навіть без глибоких політичних реформ.
Стратегування Медведєва звелося, в кінцевому рахунку, до публікації минулої осені від його імені статті у провідному російському економічному виданні "Питання економіки", яку він навряд чи писав і читав. Глазьєв став втіленням лякаючої "венесуельської" альтернативи, яка доводить самим своїм існуванням у владі правильність підходів, якими керуються нинішній ліберальний економічний блок уряду і керівництво Центробанку. Але і Кудрін не досяг своєї стратегічної вершини. На початку травня він оголосив про завершення роботи над пропозиціями щодо стратегії, але відмовився від оприлюднення результатів, пославшись на необхідність особистого ознайомлення президента.
"Коли це станеться - невідомо. Швидше за все, Кремль, тим більше уряд, зараз мало стурбовані стратегією Кудріна і чиєю-небудь ще, поки не прийнято рішення про нову конфігурації влади в контексті майбутніх президентських виборів", – пише експерт.
Детальніше про можливого наступника Путіна читайте у статті Олексія Їжака "Медведєв і порожнеча" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".