Його заяви - це вершина російської пропагандистської машини, яка перекручує правду, розповсюджуючи оманливі твердження. А оголошення 14 березня про "виведення з Сирії військ Росії" свідчать про те, що він може застати зненацька як своїх ворогів, так і союзників.
Але що насправді стоїть за рішенням Путіна забрати з Сирії війська? Він дійсно "досяг поставлених цілей", про що заявляє сам, чи це знак російської слабкості через обвал цін на нафту, через які Москва більше не може дозволити собі військові авантюри?
Про це на сторінках Newsweek пише професор міжнародної політики Бірмінгемського університету Скот Лукас.
Він нагадує, що початок масових бомбардувань в Сирії 30 вересня минулого року був швидше раптовим рішенням, ніж довгостроковим баченням. Москва і Іран заступилися за режім Башара Асада, щоб він остаточно не був повалений. П'ять місяців бомбардувань з боку Росії дійсно змусили опозиційні сили зупинити наступ і зайняти оборонні позиції.
Автор нагадує, що деякі аналітики пов'язували російське вторгнення в Сирію бажанням Москви зміцнити свій вплив на Близькому Сході. Інші переконані в тому, що у Путіна є довгостроковий план. А війни в Сирії і Україні - лише його частини. Інші звертали увагу на те, що на сирійській території з 70-х роких діють дві російські військові бази. Тому Москва, можливо, хоче зберегти їх там.
Але, на думку автора, всі ці припущення навряд чи мають щось спільне з прорахунками Путіна. Без стабільного і прихильного режиму в Дамаску будь-які довгострокові розміщення військових РФ слабо вірогідні. Також немає жодної надії, що виснажений війною і зруйнований сирійський ринок зможе запропонувати щось цікаве в області торгівлі чи інвестицій.
Навіть ірансько-російський альянс дуже хиткий. Поки Москва співпрацює з Тегераном проти інших сил на Близькому Сході, їй також доводиться обережно оцінювати те, як далеко вона може зайти у конфронтації із Заходом.
Ось чому Москва допомогла Вашингтону і союзникам натиснути на Тегеран і змусити його відмовитися від ядерної програми, а також заморозила контракти на постаку зброї через західні санкції.
Російска авантюра в Сирії була серйозною, але не стратегічною. Москва лише вдалася до тактичного маневру, щоб виграти час. Бомбардування на сирійській території обходяться Росії від 700 тисяч до 1,2 мільярда доларів щомісяця. Але ці витрати - ще не все, що втрачає Москва.
У ширшому контексті, ці витрати припали якраз на період, коли російська економіка в глибокій кризі, її ВВП падає, а реальна зарплата в країні скорочується вперше з 2000 року. Ці втрати можна витримати в короткостроковій перспективі. Але Путіну загрожує довгостроковий тягар, якщо врахувати, що Асад і його іноземні союзники не зможуть остаточно розбити опозицію і "Ісламську державу".
Щоб позбутися сирійського тягара Росії потрібно запропонувати життєздатне політичне рішення. Але тут виникає проблема з питанням захисту режима Асада, на чому наполягають найближчі радники Путіна. Однак, якщо усунення сирійського президента від влади не буде на столі, опозиція не погодиться на переговори.
Путін це розуміє. Ось чому він оголосив про виведення військ Росії з сирії за день до відновлення переговорів у Женеві. Ось чому він жодного разу не згадав Асада під час своєї пропови і натомість заявив: "Ефективна робота наших військових створила умови для початку мирного процесу". Оголошення про виведення військ - це не раптова заява про відмову від Асада. Вона просто дасть Москві певні козирі на дипломатичному полі, в якому вона змусила Вашингтон до партнерства. Таким чином, Путін лише намагається виграти час.
Цей підхід був головною сирійською стратегією Москви з початку повстань 2011 року. Росія і Іран тричі рятували режим Асада: в середині 2012 року, коли сирійська армія була на межі розпаду, в 2013 році, коли "Хезбола" втрутилася у конфлікт і виступила проти опозиціонерів, і в вересні 2015 року, коли Москва почала бомбардування.
В серпні 2013 року Росія побоялася, що застосування хімічної зброї режимом Асада може підштовхнути арабські країни і США до військового вторгнення в Сирію. Тож Москва виступила з ідеєю об'єднання з Вашингтоном заради того, щоб вмовити Асада віддати хімічну зброю. Цей процес був ілюзією: сирійські військові продовжували використовувати бомби з хлором. Таким чином, Москва водночас стала "союзником" Вашингтона і не дозволила американцям і їхнім союзникам висунути ультиматум Дамаску.
Через два з половиною роки ситуація змінилася, але гра лишилася тою ж. Завдяки дипломатичним і військовим крокам, Путін продовжує недозволяти Вашингтону брати ініціативу на себе. І зараз він знову це зробив. Російське "відведення" не принесе стратегічної перемоги. Можливо навіть, що воно не врятує Асада. Але воно дасть Москві час і простір для дій, щоб підштовхнути ситуацію в Сирії до вигідного для себе сценарію.
Тим часом, Путін "похвалився" можливістю повернути війська РФ до Сирії за кілька годин. За його словами, Росія зовсім не відмовляється від своєї військової присутності у регіоні.
Як повідомлялося раніше, на цій же церемонії Путін заявив, що витрати на Російську операцію в Сирії склали 33 мільярди рублів. з бюджету Міноборони.
14 березня російський президент РФ Володимир Путін оголосив про виведення російських військ з Сирії, хоча агентство Reuters з посиланням на власні джерела повідомило, що США не бачать ознак підготовки Росії до виведення військ з Сирії. За даними Пентагону, в справжній момент територію країни залишила лише невелика частина військового контингенту РФ.