Польщі час переглянути політику щодо України - Rzeczpospolita

З дня вступу в 3, який наступив більш як десятиліття тому, польська політика щодо Києва була зосереджена на стратегічній меті інтегрувати Україну в європейську спільноту.

Вона опиралася на три засади. По-перше, творення так званого "Європейського світу" в кордонах ЄС визнавалося процесом корисним і безальтернативним. По-друге, будування "Заходу на Сході" - процес хоч і складний, але можливий. По-третє – Холодна війна лишилася в минулому, а разом з нею і імперські амбіції Росії. Сьогодні ці засади втратили своє значення, а контекст полько-українських відносин радикально змінився.

Про це на сторінках Rzeczpospolita пише колишній посол Польщі в Росії Катажина Пелчиньська-Наленч. На її думку, Євросоюз з центру притягання і джерела стандартів дедалі більше перетворюється на оточений з усіх боків острів, який не так "експорту" власні рішення, як намагається захистися від зовнішніх атак. Трансформація України навіть під загрозою російських танків протікає дуже повільно з великим опором. На думку автора, очевидно, що модернізація української держави займе десятиліття. На додачу до проблем Заходу і самої України дедалі виразною стає поведінка Росії, яка відверто ставить під питання право сусідніх країн на повний суверенітет.

Претензії Москви – це не повернення до Холодної війни, але вони стали реваншем, контрнаступом після поразки в тому колишньому конфлікті. На відміну від Холодної війни, зараз лінія, через яку амбіції Кремля не наважуються переступити, чітко не накреслена. Анексія Криму, війна в Донбасі, провокації в Балтійському морі – все це не що інше, як спроба посунути цю лінію все ближче до Заходу. І головним полем конфронтації за кордон "російської сфери впливу" стала саме Україна.

Сприйняття нової реальності польсько-українських відносин з усіма її проблемами, слабкістю Заходу і маргіналізацією Польщі точно ані легке, ані приємне. Однак без усвідомлення нових реалій політика Варшави щодо Києва приречена не лише на перетворення в ритуал затасканих гасел, але й в безцільний дрейф. Візити і контакти на високому рівні відбуваються, але вони служать лише меті збереження відносин на нинішньому рівні без будь-яких ширших стратегічних бачень.

Тим часом, на думку автора, політика щодо України для Польщі має значно більше стратегічне значення, ніж будь-коли у минулому. Вона стала ключем до стримування життєво небезпечного для Польщі процесу геополітичних поділів у центрально-східній частині Європи з усіма його наслідками, такими як визнання "меншої європейськості" деяких країн і застосування до них "особливих" стандартів безпеки, що призведе до прийняття права Росії на обмеження суверенітету її сусідів.

Польща надто слабка, щоб самостійно підірвати цю загрозливу тенденцію. Але вона може її обмежити. У відносинах з Україною це означає, перед усім, дії націлені на зміцнення української державності.

"Розпад української держави стало б катаклізмом, який би призвів до хаосу і поставив би під питання всі основи європейської безпеки. Польща також повинна робити все можливе, щоб не допустити віддалення Україні від Євросоюзу або появу ситуації, в якій ідентичність української держави і народу будувалася б на протиставленні до Польщі і Європи", - йдеться в статті.

Якщо перевести все це на мову конкретної політики, можна окреслити три особливо важливі поля діяльності. Перед усім, Польща надзвичайно компетентна в сфері створення і поліпшення ефективності функціонування органів самоврядування. На думку автора, допомога Україні в цьому полі могла б стати значним внеском в стабілізацію української держави. Певні дії в цьому напрямку вже реалізовані, однак їх варто було б розширити. При цьому співпраця з Києвом потрібно позиціонувати перед іншими країнами ЄС як позиція Польщі в стабілізації ситуації в регіоні, яка йде далі за звичні двосторонні відносини. Це б наділило Варшаву іміджем країни, яка бере не себе частину відповідальності за безпеку в Європі.

Треба також пам'ятати, що політика щодо України тісно пов'язана з внутрішньою польською політикою. Пропольське і проєвропейське мислення українців виховується через досвід мільйонної спільноти мігрантів.

"Для наших стосунків має велике значення, чи громадяни України почуваються в Польщі шанованими і в безпеці чи зацькованими і приниженими. Тому принципово важливо викорінити усі провокації, які можуть призвести до польсько-українського етнічного конфлікту. Тут в жодному разі не йдеться про обмеження навіть найскладніших історичних дискусій, а йдеться про недвозначно жорсткий осуд популістських і націоналістичних ексцесів, таких як нищення пам'ятників чи спалення прапорів. Варто пам'ятати, що в Україні теж є націоналісти, є польська меншина, польські пам'ятні місця і цвинтарі", - йдеться в статті.

Спіраль інцидентів з обох боків може створити ментальний мур, який не дозволить політикам співпрацювати. Також важливо шукати можливості для міжнародної співпраці, яка принесе користь як Польщі, так і Україні. Важливим питанням лишається і спільний кордон. Від його пропускної здатності залежить ефективність економічних і туристичних контактів. Питання кордону має також європейських вимір. Після скасування віз для українців, яке вірогідно може статися найближчим часом, кількість охочих прихати в Польщу зросте.

"Було б добре, якби польсько-український кордон став не бар'єром, а воротами до ЄС", - йдеться в статті.

Нещодавно під час зустрічі з президентом України Петром Порошенком президент Польщі Анджей Дуда запевнив, що Польща підтримує Україну не залежно від зміни влади.

"Так було 25 років тому, коли Україна стала незалежною і суверенною, так було в часи Помаранчевої революції, так було тоді, коли українські стояли на Майдані і гинула Небесна сотня за вільну, незалежну Україну", - сказав Дуда.

Крім того, після зустрічі президентів стало відомо, що Україна та Польща уклали угоду про співробітництво у сфері оборони.