Politico: Німеччина довго була «корисним ідіотом» Путіна

Німеччина вже не вперше грає не за ту команду в історії. Саме тому нікого не повинно дивувати, що в питанні, як ставитися до Росії, Берлін останні 16 років був не в тому таборі. Менш передбачуваною була швидкість, що якою Німеччина відмовилася від своєї позиції щодо Москви за останні тижні, зупинивши сумнівний проект газопроводу «Північний потік-2», відправивши зброю Україні й ухваливши санкції проти Росії.

Вона навіть оголосила, що збирається вливати вагомі суми у власну армію, - пише Politico. Іншими словами, майже за ніч Берлін погодився зробити все, що США й інші союзники вимагали від нього роками. Він навіть вигадав гасло для цих змін - Zeitenwende, тобто світанок нової ери. Через кілька тижнів стало зрозуміло, що німецькі лідери лише намагаються сказати одне: «Давайте рухатись далі».

З цієї точки зору, успіхи німців можна порівняти зі здобутками російської армії в Україні. Тому що Німеччина не просто «не правильно зрозуміла Путіна», про що минулого тижня сказав давній зовнішньополітичний радник Ангели Меркель і новоспечений голова Мюнхенської конференції з безпеки Крістоф Хойзген. Німецька впертість у співпраці з російським лідером всупереч його постійної агресії (каталог злочинів варіюється від вторгнення в Грузію до вбивства політичних ворогів за кордоном і воєнних злочинів у Сирії) була катастрофічною помилкою, яка поставила Меркель в пантеоні політичної наївності поряд з Невілом Чемберленом.

Повільно, але впевнено німці почали помічати, що м’який підхід Меркель до Росії, апогеєм якого стало рішення у 2015 році дати зелене світло «Північному потоку-2» попри анексію Криму й розв’язання війни на Сході України, фактично заохочує Путіна продовжувати свій курс. Російське вторгнення в Україну - це не просто хрест на канцлерській спадщині Меркель, а на цілому поколінні німецьких політиків з усього спектру, засліплених ностальгією за «остполітік» і «змінами через торгівлю» - підходами канцлера Віллі Брандта у 1970-х роках. Німці вірять, що ці політичні підходи покінчили з Холодною війною.

Німецька колективна відповідальність - це причина, чому легше сказати про потребу «перевернути сторінку», ніж насправді це зробити. У німецькій політиці немає схожого на Черчілля діяча, який роками б застерігав про те, як небезпечно довіряти Путіну. Меркель, звісно, найбільше відповідальна за те, що потрапила в пастку російського лідера. Але правда в тому, що весь політичний клас Німеччини винен.

Будучи екс-міністром фінансів й віце-канцлером в кабінеті Меркель, нинішній канцлер Олаф Шольц, чия партія соціал-демократів були головною силою, яка просувала «Північний потік-2», тепер очолив наратив, що найкращий спосіб розібратися з Путіним - це вести нескінченний «діалог». Його радник з національний безпеки Єнс Плютнер став головним архітектором такої політики в роки, коли він був впливовим дипломатом в зовнішньополітичному відомстві Німеччини під керівництвом міністра закордонних справ Франка-Вальтера Штайнмаєра (ще один соціал-демократ).

Навіть коли Путін стягнув десятки тисяч військ до українського кордону в грудні, Пльотнер радив Шольцу підтримувати «Північний потік-2» й публічно повторювати вигадку, що газопровід - це лише «комерційний проект». Колишній керівник Пльотнера Штайнмаєр, який у 2016 році звинуватив НАТО у «бряцанні зброєю й розпалюванням війни», коли альянс проводив навчання на східному фланзі, аж до перших пострілів по українцях стверджував, що Німеччина повинна використати енергетику як спосіб збудувати мости з Росією.

Сьогодні Штайнмаєр, який як президент повинен служити моральним авторитетом для Німеччини, займається організацією концертів «за свободу й мир», в яких беруть участь російські й українські музиканти. Один з таких концертів відбувся на початку березня в Дрездені, поки російські бомби падали на Харків. У вихідні посол України у ФРН Андрій Мельник оголосив, що буде бойкотувати останній захід, організований Штайнмаєром, сказавши, що в українців немає часу на «велику російську культуру», поки Москва вбиває невинних цивільних.

Ліберальні партії «Вільних демократів» і «Зелених» не такі відповідальні за політику, яка призвела до російського вторгнення в Україну, ніж меркелівська ХДС/ХСС і соціал-демократи. Але й політичну славу вони теж не заслужили.

«Зелені» були проти «Північного потоку-2». Але це було продиктовано більше екологічними поглядами, ніж солідарністю з Україною. Більш важливим був їхній протест проти передачі озброєння Києву. Ця позиція змінилася лише після початку війни. «Вільні демократи» розкололися у ставленні до «Північного потоку-2». При цьому, більшість у партії включно з заступником лідера партії Вольфганг Кубіцкі підтримували більшу співпрацю з Росією. За словами Мельника, лідер «Вільних демократів» Крістіан Лінднер, який також обіймає посаду міністра фінансів, якось сказав йому: якщо війна почнеться, вже не буде сенсу відправляти зброю України чи відключати Росію від SWIFT. Тому що український суверенітет в такому разі проживе «лічені години».

Скепсис щодо перспектив України, не згадуючи вже про наслідки надто сильного тиску на Росію, був поширений також в головній опозиційній партії - ХДС. За кілька тижнів до російського вторгнення лідер партії Фрідріх Мерц застеріг, що відключення Росії від SWIFT стане «ядерним вибухом на ринках капіталів».
Помиляючись щодо Росії й Путіна на кожному кроці, німецькі політики тепер розігрують карту під гаслом: «Хто ж знав?!».

«Я помилявся. Ми всі помилялися», - сказав Вольфганг Шойбле, який довгі роки був міністром фінансів від ХДС.

Але Шойбле і його колеги воліють не згадувати всі застереження німецьких союзників, що не варто недооцінювати Путіна. Німці не знають, як реагувати, коли їм вказують на цю реальність. Після того, як президент України Володимир Зеленський нагадав німецьким депутатам під час виступу в Бундестазі цього місяця, що німецький бізнес допомагає Росії фінансувати війну проти його країни, вони йому аплодували. А потім повернулися до своїх доденних справ. Зокрема, привітали одного з депутатів з днем народження.

В часи Холодної війни термін «корисний ідіот» застосовували до поміркованих діячів на Заході, які повірили твердженням комуністів. Від німецького вето на вступ України і Грузії в НАТО у 2008 році до спроб укласти газові угоди з Москвою й відмову відправляти зброю Києву - лідери Німеччини були корисними ідіотами Путіна.

Тим часом, так звані Russlandversteher - так називали російських симпатиків, які заполонили політичний істеблішмент країни - відкидали критику свого курсу, наполягаючи, що вони знають краще, буквально сміючись Вашингтону в обличчя. Тепер ніхто не сміється. Попри те, що союзники аплодують берлінській «зміні ери», вони не обдурені цими хитрими змінами. Україна, яку Німеччина розграбовувала в часи Другої світової війни і яка втратила більше 15% свого населення в ті часи, точно не забуде й не пробачить. Німеччина не отримає реальної довіри в НАТО, скільки б мільярдів вона не витрачала на свою оборону, аж поки не наступить чесна розплата за історію Меркель з Путіним.