Расизм отруює життя темношкірих на Близькому Сході – The Economist

День за днем, тиждень за тижнем, автомобілі привозять своїх пасажирів до ефіопського посольства в Бейруті. Втомлені темношкірі жінки, їх скромні речі, якими нафаршировані дешеві валізи. В умовах вільного падіння економіки багато ліванських сімей більше не можуть дозволити собі платити домробітницям. Але їх не так легко відправити додому. Ціни на квитки зросли за коронавірусу. Тому жінок просто привезли під посольство. Десятки з них залишилися напризволяще, пише журнал The Economist.

Протести проти расизму в США і жорстокості поліції викликали великий інтерес на Близькому Сході. Деякі сприйняли це з шоком, деякі з задоволенням від нещастя інших. Але для інших протести в США стали можливістю заговорити про расові проблеми у своїх країнах.

У більшості арабських країн є темношкіра меншість. Темношкірі громади в Північній Африці йдуть корінням в старовину: нубійці, наприклад, називали Єгипет домом задовго до того, як їх країна отримала арабську самобутність. У Леванті та Перській затоці багато людей є нащадками рабів, взятих ісламськими імперіями. Чи африканських мусульман, які здійснили паломництво на схід і вирішили залишитися.

Всі стикаються з дискримінацією. Темношкірих називають "абд". Раб. Темношкірого колишнього президента Єгипту Анвара Садата називали «чорним пуделем». 

Колір шкіри може нашкодити шлюбу, коли сім'ї бачать в ньому маркер соціально-економічного статусу. Дискримінація є і на роботі. Темношкірі іракці, які живуть на цій території більше тисячі років, намагаються отримати роботу на державу, і як правило, їм відводиться брудна робота.

Найгірше звернення, однак, зарезервовано не для громадян, а для мігрантів. В багатих державах Перської затоки це видно у тихій расової ієрархії. У готелях охоронці або носії можуть бути темношкірими мігрантами. Вони займають не так багато посад, від яких вимагається спілкування з клієнтом, наприклад, як офіціанти або перукарі. Ці більш високооплачувані місця займають світлошкірі співробітники з азійських або арабських країн.

Вважається, що в Єгипті близько п'яти мільйонів мігрантів з решті Африки. Багато з них втекли зі своїх країн від війни і гноблення. Це мігранти з Південного Судану та Еритреї. Близько двох десятків суданців загинули в 2005 році під час поліцейського рейду в таборі. Вони намагалися дістатися до Ізраїлю, довгого йшли по пустелі Синайського півострова. У цьому мосту можна стати здобиччю торговців людьми. Ті, хто зміг перетнути кордон, зіткнулися з дискримінацією, постійними спробами депортації, попри ситуацію в їхніх країнах.

Деякі ліванці рекламують своїх хатніх робітниць на Facebook так, як ніби вони їм належать. В одному з квітневих постів пропонували нігерійську покоївку, "дуже активну та чисту", за 1,5 мільйона ліванських фунтів ($1000 за офіційним обмінним курсом). З нетерпимістю стикаються всі. Темношкіра дипломатка розповіла, як у торгових центрах її зупиняли охоронці, вважаючи за хатню робітницю, і запитували, чому вона прийшла за покупками без своєї мадам.

Домробітницю з Гани Фаустіну Тай в Лівані знайшли мертвою на парковці під будинком, де вона працювала. Лікарі констатували її смерть в результаті падіння. І такий випадок не унікальний. Ще до економічної кризи правозахисні групи підрахували, що в Лівані щотижня помирають дві домробітниці. В основному в результаті самогубства. Не всі з них африканці.

Протягом багатьох років активісти закликали уряд відмовитися від системи кафала, за якою іноземний працівник, який пішов від роботодавця, не може залишатися в країні. Економічна криза може зробити це питання менш актуальним: все менше ліванців можуть дозволити собі наймати на роботу іноземних покоївок. У червні один з ганських телеканалів висвітлював повернення 211 громадян з Лівану. Більшість їх них були жінками-домогосподарками. Вони розповідали про перероботки, побиття і необхідність красти їжу, щоб вижити. "Ніхто не повинен вчинити цю помилку і повернутися до Лівану», - сказала одна жінка. "Вони не поважають нас".