Падіння режиму Путіна буде лише початком довгого шляху

ZN.UA
Поділитися
Падіння режиму Путіна буде лише початком довгого шляху © depositphotos/bloomua

Вимагати від політиків припинити вигадувати реальність — завдання майже безнадійне. Звичайно, не всі з них, але вражаюча кількість не говорить правди ніколи, доволі значна частина підсвідомо живе у світі напівправди, дехто бреше свідомо і наполегливо. Іншим «гріхом» тих, хто у нашому світі приймає рішення, є раптова, цілковита або часткова втрата політичного зору, яка стається у критичні моменти і дає змогу не помічати одних червоних ліній, перебільшуючи при цьому значення інших. Нарешті, ми майже повсякчасно є свідками формування та просування концепцій, які свідомо вигідні для одних за рахунок інших. Цей перелік можна продовжувати, але цілком очевидно, що навіть згаданих факторів достатньо, аби зрозуміти приховані витоки сучасних конфліктів.

Коли вибіркове правосуддя проголошується анафемою і водночас в очах у свідків здійснюються, але не караються найжорстокіші злочини, виникають умови для агресії, яка призводить до кривавих збройних конфліктів. І нові протистояння мають тенденцію бути жорсткішими за попередні. Якби свого часу світ не вибачив Єльцину і ранньому Путіну геноциду чеченців, то, може, не було б війн у Грузії та Сирії. Якби помітив Грузію і замість «перезавантаження» з Кремлем діяв відповідно до проголошуваних принципів верховенства права, можливо, не було б Сирії та війни в Україні. Вибіркове знищення у Сирії терористів ІДІЛ при ігноруванні терористів Асада і Путіна має наслідком повторення досвіду килимових бомбардувань цивільного населення і тактики спаленої землі при захопленні міст, що нині ми побачили у Маріуполі, Бахмуті, Авдіївці.

Одна з причин, чому так важко вести війну проти Росії, — це дефіцит снарядів і техніки, а інша — це складнощі прийняття рішень у демократіях порівняно з диктатурами. І хоча свого часу щойно обраний президент США Дональд Трамп вразив уже досвідченого керманича КНР Сі Цзіньпіна, коли під час дружньої вечері у квітні 2017 року у Мар-а-Лаго просто відійшов на п’ять хвилин, щоб дати команду запустити «томагавки» по позиціях ІДІЛ у Сирії, такі кроки є, радше, винятком. Тобто і лідери країн демократичного табору можуть, коли хочуть, але подібні рішення не мають бути наслідком примхи. Перевага демократії над диктатурами — у стійких інституціях, які мають функціонувати незалежно від імені керманича і у безперервному діалозі влади з народом. Диктатори не ходять у відпустки і можуть «переобиратися» нескінченно, тому і нагляд за ними має бути постійним, ґрунтуватися на стратегії, яка враховує об’єктивні умови, а не волю однієї людини чи навіть обмеженого кола осіб.

Сьогодні, після десяти років війни Росії проти України і двох років брутальної агресії, під час якої вже були скоєні всі можливі злочини проти людства і людяності, світові демократії нарешті відчули, що зір і слух треба повертати. Ще парочка інтерв’ю Путіна на кшталт того, що він дав Такеру Карлсону, який живе у США, але любить Росію, і, можливо, прозріння настане. Слух уже став повертатися до наших європейських партнерів, і вони більше не ігнорують пояснень України, що таке сучасна путінська Росія. Хоча деякі з них усе ще вперто вважають, що ракова пухлина російського фашизму розсмокчеться сама по собі і їхнім країнам не доведеться стогнати під чоботом російського орка. Чому їм так важко визнати очевидне? Тому що треба буде відповідати на запитання: чому цивілізований світ не зміг запобігти трагедіям якщо не Грозного, то Алеппо, намагався загравати з диктатором і залізти до нього в енергетичне рабство, передбачити готовність до відкритої агресії, не сумісної з цінностями XXI століття. Настав час формувати майбутні концептуальні підходи, які будуть чесними і тому не всім сподобаються. Існує очевидний запит на нову концепцію світоустрою.

Вибіркове сприйняття світу боковим зором призводить до відсутності стратегічного бачення шляхів розв’язання проблем людства в інтересах більшості, а не меншості. Замість чесного визнання, що старі підходи не працюють, і це стосується не лише інфраструктури безпеки, а й економіки та екології, аналітичні обґрунтування благих намірів, якими вимощена дорога у пекло, і надалі продукуються та накопичуються.

Неможливо боротися зі змінами клімату шляхом збільшення споживання. Але саме споживання ортодоксальні економісти вважають основним інструментом економічного зростання. Що більше всього споживається, то вищий ВВП. Той факт, що подібне зростання призводить до тотального виснаження ресурсів планети лише заради того, щоб Безос і Арно додали ще кілька десятків мільярдів доларів до своїх уже й без того космічних мільярдів, просто замовчується. Своєю чергою зростання споживання пов’язується із збільшенням кількості населення, особливо молодої його частини, бо саме вона потребує житла, автомобілів, одягу, побутової техніки. У старшого покоління все це вже є. І тут виникає парадокс тривалого життя, який особливо цікаво спостерігати з Японії — країни, де кількість людей 100+ наближається до ста тисяч.

За останні 50 років середня тривалість життя помітно зросла не тільки у розвинених країнах, але й у Бангладеш, Тимор-Лешті, Бутані, Вануату, Малі, Алжирі і Нігері, Гватемалі і Болівії. Це безумовне досягнення людства, яке стільки, скільки усвідомлює власну смертність, шукає шляхи до вічності. Та коли в одному кінці світу лікарі цілодобово б’ються за життя однієї людини, в іншому біснуватий диктатор вбиває сотні тисяч; коли «фермери» однієї країни висипають на землю зерно іншої, а бандити з дронами палять елеватори, в інших куточках земної кулі тисячі вмирають від голоду, — все це ознака тотального розбалансування моральних орієнтирів. Навіщо боротися за тривалість життя, якщо досягнення цієї мети спочатку знецінюється, а потім розглядається як уповільнення розвитку, бо люди похилого віку потребують догляду, а отже — витрачання ресурсів, які не приводять до «зростання»? Лідери Росії, Китаю, Північної Кореї вимагають від жінок не займатися професійною діяльністю, а народжувати по десять дітей. Пояснюють це тим, що населення старіє. Насправді їм потрібні людські ресурси, які вони знецінюють війною й умовами існування.

Здавалося б, до чого тут екологія, кількість дітей чи проблеми продовольства, коли йдеться про війни? Зв’язок існує безпосередній — бідність і відсутність нормальних умов для життя породжують хвилі міграції, біженців, і демократичний світ не може ігнорувати цих проблем, але й вирішити також. Це призводить до внутрішньополітичних протистоянь, які безпосередньо впливають на рішення стосовно безпеки. Жорстка боротьба за природні ресурси планети триває, хоч би що говорили учасники численних форумів за раціональне природокористування. Але якщо умови цієї конкуренції не є справедливими і рівними (а вони такими не є), ревізіоністські режими знаходять підтримку і прихильників своїх злочинних планів. Уже немає такого форуму, де не говорили б про необхідність реформ існуючих інституцій, але ніхто нічого нового не пропонує. Натомість стоїть вселенський плач про «уповільнення розвитку», «стагнацію», наче розвиток — це виключно обсяги спаленої нафти чи кількість пральних машин, придбаних населенням. Знову ж таки, подібні «експертні» оцінки впливають на політику і політиків, громадську думку і спекуляції навколо пріоритетів. Наслідки — зростання правого популізму, дивні результати виборів у цілком демократичних країнах, блокування кордонів і проблеми з наданням допомоги, у тому числі Україні.

Розвиненими слід вважати країни з негативним зростанням споживання, а не навпаки. Саме у розвинених країнах досягається насиченість споживання, яка пов’язана з високим рівнем життя (тобто всі мають житло, побутову техніку, автомобілі, одяг тощо). У таких країнах немає потреби купувати ще і ще. Те саме стосується старіння населення. Турбуватися треба не про вік, а про продовження активної діяльності людей після 65, не про збільшення споживання, а про збереження гармонії з навколишнім середовищем, не про захоплення дедалі нових ринків, а про справедливий розподіл прибутків між учасниками процесу виробництва і менеджменту. Політичні оглядачі вже давно і наполегливо говорять про суспільний запит на щось інше, відмінне. Вибори президента Аргентини — лише один приклад. Успіх Трампа на нинішньому етапі, попри всю логіку і заклики до здорового глузду, легше за все пояснити «тупістю» MAGA, але насправді річ у тім, що він — інший. Кожен із нас знає й інші приклади, коли на виборах реалізовується суспільний запит на нові обличчя, новий політичний курс. Нове несе надію, а у період катастрофічних змін надія має особливу вартість.

Можна обдурювати всіх протягом короткого часу, можна брехати всім обмежений час, але неможливо казати неправду всім увесь час. Цей вислів, який приписують Аврааму Лінкольну, не втратив актуальності. І це дає нам усім надію. Режим Путіна, який стоїть на тотальній брехні всім увесь час, не може і не буде стояти вічно. Але його падіння саме по собі є лише початком довгого шляху до нового справедливого світу, який наразі проглядається лише у галузі технологій. Пітьма — це відсутність світла, але світло — не відсутність пітьми. І нове не обов’язково означає краще, як свідчить досвід. Для того щоб було краще, треба визначитися, що воно таке — краще, спроєктувати його у свідомості і зробити спільною справою, якщо хочете, — мрією.

Настав час мрійників.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі