Навіщо Росія йде в Африку й чому це погано для України

Американські військові залишать Нігер. Про це минулого тижня домовилися представники Вашингтона й Ніамея після того, як у середині березня хунта розірвала угоду про співробітництво зі США, згідно з якою на двох базах у цій західноафриканській країні перебувало близько 1100 американських солдатів. А торік уряд Нігеру розірвав угоди з Францією та Євросоюзом, які допомагали місцевій владі боротися з ісламістськими бойовиками.

Для Вашингтона вихід із Нігеру — серйозний удар. І не лише репутаційний. Річ у тім, що одна з двох баз використовується для запуску безпілотників для спостереження за Сахельським регіоном та ісламістськими угрупованнями. «Якщо ми втратимо свою присутність у Сахелі, це знизить нашу здатність вести активне спостереження й попередження, зокрема для оборони країни», — цитує The Wall Street Journal главу Африканського командування США генерала Майкла Ленглі.

Однак для Заходу є й інші негативні наслідки витіснення Франції та США з країни, зокрема економічні. Так, Нігер є одним із головних постачальників урану до Франції, і сильна антизахідна риторика місцевої хунти загрожує роботі європейської атомної промисловості. Наразі французька державна компанія Orano оголосила, що продовжує роботу. Але її подальша діяльність не гарантована.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Введення російських військ поклало край військовій присутності США в Нігері — FT

За таких обставин іще в середині квітня до Нігеру прилетіла велика група російських військових радників. За даними радіостанції Radio Télévision du Niger, російський Іл-76 був завантажений зброєю й «новітньою системою ППО, придбаною в межах військового співробітництва з РФ». Тим часом до Буркіна-Фасо за останні місяці прибуло понад сотню російських солдатів із контрольованого Міноборони Росії «Африканського корпусу» (наступника ПВК «Вагнер»), а в Малі перебуває більш як тисяча російських найманців.

Ці події — одні з багатьох, що демонструють, як починаючи з 2018 року, коли найманці з «Вагнера» розмістилися в ЦАР, Москва крок за кроком нарощує присутність і вплив у Африці. Зокрема в зоні Сахелю, який простягнувся від Атлантичного океану до Червоного моря: після того, як у Буркіна-Фасо, Малі, Нігері відбулися військові перевороти, хунти, що захопили владу, згортають військове й політичне співробітництво зі США та Францією і зміцнюють відносини з Росією.

Як зазначив у коментарі ZN.UA професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія» Олексій Гарань, Росія переслідує в Сахелі декілька цілей. По-перше, вона прагне контролювати стратегічні галузі національних економік і мати доступ до корисних копалин. По-друге, розпорошити увагу й ресурси Заходу між кількома великими конфліктами. По-третє, створити міграційний тиск на Захід: дестабілізація в африканських державах традиційно спричиняє сплеск нелегальної міграції до Європи, а Нігер для африканців — один із транссахарських маршрутів до ЄС.

Зі свого боку африканіст, співзасновник Центру дослідження Африки Юрій Олійник у коментарі ZN.UA звернув увагу й на те, що Росія зацікавлена в контролі над безперервним логістичним ланцюжком зі сходу на захід, від Індійського до Атлантичного океану. Крім того, вважає експерт-африканіст, «дії Москви в Сахелі — це ще й демонстрація Глобальному Півдню, що Росія активно працює в Африці, протистоячи Заходу».

 Водночас, як вважають опитані ZN.UA експерти, для Китаю, який скупив і контролює Африку набагато більше, ніж Сполучені Штати та Франція, проникнення Росії на африканський континент є вигідним, оскільки послаблює вплив США. Конкуренція ж, яка іноді виникає між китайськими й російськими компаніями, не є критичною, оскільки китайці націлені на участь у розробленні природних ресурсів континенту й наданні кредитів африканським державам, а пріоритет росіян — військова й військово-технічна сфери.

Те, що відбувається в Африці, де багато хто розглядає російсько-українську війну як протистояння дружньої Росії імперіалістичним США, вже точно не поліпшує позицій України в країнах Глобального Півдня, особливо напередодні анонсованого Саміту миру у Швейцарії. Дипломатичних та інформаційних зусиль, яких доклав Київ останніми роками, аби змінити ситуацію, геть недостатньо. Зокрема й тому, що ресурси України не порівняти з можливостями Росії. Як наслідок, нашу інформаційну роботу на континенті фактично провалено. А це позначається на голосуванні африканських країн в ООН щодо українських резолюцій.

Як зазначають у розмові із ZN.UA опитані експерти, для зміцнення власних позицій у регіоні росіяни активно використовують в інформаційній сфері антизахідну риторику. Москва постійно наголошує, що Росія ніколи не мала колоній в Африці, асоціює СРСР із РФ і нагадує про допомогу Радянського Союзу континенту в шістдесяті-вісімдесяті роки минулого століття, роз’ятрює незагойні рани колоніального минулого африканських країн, звинувачуючи Захід у їхніх економічних і політичних бідах.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Росія заповнює порожнечу, залишену Заходом у Сахелі — FT

Кремль також активно підтримує військових, які прийшли до влади внаслідок переворотів: в умовах тиску й ізоляції з боку Заходу хунтам потрібне бодай часткове міжнародне визнання, воєнна та політична підтримка. До того ж, на відміну від Заходу, Росія пропонує швидке вирішення проблем, постачаючи зброю та гроші й не критикуючи ситуації з правами людини. Водночас дії російських військовослужбовців і бійців ПВК створюють видимість ефективного вирішення проблеми ісламістських бойовиків.

Турецький журналіст Надір Тіфлісі зауважує: центр ваги російської присутності в Африці зміщується із ЦАР до Сахелю. У підсумку нині у Заходу — Франції та США — з колись численних союзників у Сахельському регіоні залишається тільки Чад. Але як довго він іще буде таким? Наприкінці січня президент Чаду Махамат Ідрис Дебі вирушив до Москви, де зустрічався з Путіним і обговорював співробітництво у сфері безпеки. Це також є тривожним сигналом для Парижа й Вашингтона.

Зміна зовнішньополітичних орієнтирів країн Сахелю спричинена не лише ефективною роботою проросійського лобі. На думку опитаних ZN.UA експертів, причини переорієнтації загалом зводяться до зміни влади в країнах Сахелю й установлення військових диктатур, недостатньої військової та економічної присутності Заходу у вирішенні проблем регіону, включно з підтримкою демократії й захистом прав людини.

Невипадково українські й західні експерти кажуть про вакуум, який утворився в регіоні через те, що США нехтували Африкою, а колишні метрополії, такі як Франція, не змогли повністю трансформувати неоколоніальні зв’язки в партнерські відносини. Чим і скористалася Росія, значно менш педантична в питаннях постачання зброї, контролю над розподілом кредитів, екологічних наслідків будівництва промислових об’єктів тощо.

 Водночас, як підкреслила в коментарі ZN.UA співробітниця Центру переходу до сталого розвитку в Університеті Стелленбош (ПАР) Дзвінка Качур, «у сфері економіки, крім зерна, Росія мало що може запропонувати Африканському континенту загалом і Сахелю зокрема: для них Захід залишається одним з основних зовнішньоекономічних партнерів». Згідно з даними Мінекономрозвитку РФ, обсяг торгівлі Росії з країнами Африки південніше Сахари за 2022 рік не перевищував 20 млрд дол., тоді як обсяг торгівлі країн Сахелю з ЄС становив 275 млрд, а зі США — 53 млрд.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

США ввели санкції проти компаній, які допомагали ПВК «Вагнер» в Україні та Африці

Однак, звертає увагу Дзвінка Качур, Буркіна-Фасо, Малі й Нігер активно розвивають співробітництво з Росією, яка підтримує хунти, що прийшли до влади. Зокрема РФ агресивно просуває антизахідні наративи й надає військову підтримку через напівофіційні військові угруповання. У вересні минулого року ці три країни підписали з РФ угоду про взаємну оборону й вийшли з регіонального економічного об’єднання ECOWAS, а Малі припинила угоду з миротворцями ООН. Москва виходить на лідерські позиції з продажу військової техніки в регіоні.

Платою за таку підтримку військових диктатур стає участь російських компаній у розробленні родовищ урану в Нігері або видобутку золота в Буркіна-Фасо й Малі.

Загалом, як прогнозує Юрій Олійник, «Росія має всі передумови для посилення своїх позицій у регіоні, оскільки країнам Заходу бракує готовності вирішити цю проблему». В цій ситуації Україна має шукати нестандартні рішення, здатні переманити африканські країни на наш бік.

Для цього слід не лише проводити спецоперації в Судані проти «вагнерівців», посилювати наші представництва кваліфікованими дипломатами, а й задіювати елементи політики «м’якої сили». Використовуючи можливості не лише африканців — випускників українських вишів, а й європейських держав, не заплямованих колонізаторським минулим, — країн Східної Європи та Скандинавії.