ЄС все ще може «врятувати» відносини з Туреччиною — FT

Цього тижня Європейська рада має вирішити великі проблеми, які стосуються Brexit та бюджету ЄС. Однак серед інших завдань саміту в Брюсселі є перегляд відносин блоку з Туреччиною, адже ЄС вже готується посилити санкції проти країни через ситуацію в Середземномор’ї. Відносини Європейського союзу та Туреччини перебувають у кризовому стані, пише Financial Times.

Відносини Туреччини та Європи завжди потребували творчих дипломатів з обох сторін. Однак за останні п’ять років, подібно до відносин Туреччини із Заходом в цілому, «асоціація Анкари та ЄС» опинилася на межі краху. Європейські лідери, як правило, звинувачують у цьому турецького президента Реджепа Ердогана. Попри те, що вони справедливо підкреслюють його авторитарні тенденції, політики ЄС також часто не враховують його епізодичного прагматизму. Справді, ЄС фактично відмовився від свого важливого важеля впливу в Туреччині.

Переговори про вступ Туреччини до ЄС, розпочаті в 2005 році, були поступово припинені. Це фактично «відібрало» в Туреччини трансформаційний двигун демократичного оновлення та реформ.

Однією з проблем став крах плану ООН 2004 року щодо возз'єднання Кіпру, «розділеного» з 1974 року між Грецією та Туреччиною. Більш шкідливим є те, що Франція, Німеччина та інші європейські країни продовжували створювати бар'єри для вступу до ЄС проти Туреччини.

Замість того, щоб виступати стратегічним якорем, ЄС допоміг звільнити Туреччину від впливу Заходу. З тих пір ставлення ЄС до Туреччини змінювалося від «теплоти до холоду». Особливо доброзичливою Європа стала тоді, коли потребувала допомоги Анкари для контролю великого потоку біженців, які прямували до ЄС у 2016 році.

Це була відверта реальна політика. Анкара очікувала принаймні оновлення митного союзу, який вона уклала з ЄС у 1995 році, а також налагодження регулярного діалогу. Проте, зараз Європа та Туреччина фактично втратили можливість знаходження спільної мови.

Частково причиною цього є суперечлива політика Ердогана, яка стосується придушення дисидентства та заперечення опозиції. «Абсолютне захоплення влади» в Туреччині Ердоганом призвело до того, що країна втратила право на членство в ЄС.

Ердоган, схоже, дійшов висновку, що розгортання жорсткої сили за кордоном є більш ефективним, ніж обєднання з м'якою силою європейців. Ердоган висуває великі претензії на Східне Середземномор'я та його газові родовища. І поки на цьому тижні Європейська Рада буде проводити дискусії в Брюсселі, Ердоган перебуватиме в Азербайджані на «загальнотюркському параді перемоги» після того, як допоміг країні повернути територію в Нагірному Карабаху.

Туреччина є членом НАТО, але купує російські системи протиповітряної оборони. Європі складно регулювати відносини з Анкарою, але ця складність пов’язана не лише з Ердоганом. Туреччина завжди робила все по-своєму: будуючи мости в один момент, а плацдарми в наступний. Раніше ЄС був найважливішим «мостом» Туреччини.

Однак, Європа все ще має деякі важелі впливу. Більше половини турецької торгівлі та інвестицій пов’язані з ЄС. Туреччина гостро потребує митного союзу, норми якого могли б сприяти зміцненню верховенства права, яке руйнується. Але ЄС повинен бути уважнішим до інших речей, які Туреччина буде вимагати.

Після того, як Об'єднані Арабські Емірати цього року нормалізували відносини з Ізраїлем, Туреччина вирішила залагодити десятилітню суперечку з ізраїльтянами, що повязано, на думку, дипломатів, із суперництвом з ОАЕ.

Войовничість Ердогана навряд чи можна ігнорувати, але є ознаки, що Туреччина все ще хоче налагодити відносини з Європою. ЄС та Захід повинні відстежувати та використовувати всі подібні «натяки», резюмує видання.