Підтримати
Нещодавній державний візит премʼєр-міністра Японії Фуміо Кішіди до Вашингтона, який відбувся вперше за дев’ять років, став певною несподіванкою навіть для тих, хто уважно стежить за одним із найважливіших альянсів у світі. Раніше під час контактів на найвищому рівні сторони здебільшого обмежувалися спільними заявами про ситуацію в Індо-Тихоокеанському регіоні й саме з цього погляду висловлювали концептуальну позицію щодо інших міжнародних проблем. Цього ж разу було проголошено, що віднині США та Японія стають глобальними партнерами у створенні «вільного й відкритого міжнародного порядку». Протягом майже семи десятків років відносини між США та Японією мали переважно двосторонній характер. У центрі уваги завжди були зобов’язання США щодо захисту Японії, включно з підтриманням ядерної «парасольки» над японськими островами. Нині ж ситуація змінилася, й для того, щоб правильно оцінити розвиток подій, варто трохи заглибитись в історію.
У часи, коли укладали безпекові угоди між США, Японією та іншими країнами Східної Азії, головною загрозою для ліберального світового порядку був СРСР. У Європі стримування «червоної» загрози покладали на НАТО. В Азії створення системи колективної безпеки було неможливим, її замінила мережа двосторонніх угод і військових баз США. З часом ситуація змінилася. З одного боку, зростання впливу Китаю, збільшення загрози з боку Північної Кореї й агресивна політика Росії підвищили градус напруги навколо Тайваню, Південно-Китайського моря, островів Сенкаку та Північних територій. З іншого — зазнала змін американська політика одноосібного тотального домінування. Через різні об’єктивні та суб’єктивні причини Вашингтон протягом останніх років почав формувати регіональні альянси в Азії, які б наразі доповнили, а згодом, можливо, й замінили наявні двосторонні зобов’язання.
У цих умовах Японія знайшла цілком ефективний шлях забезпечення власних інтересів, який можна назвати дипломатією кайдзен — це невеликі, але послідовні кроки, спрямовані на досягнення безпекових цілей Японії. Зовнішні виклики, що постали перед урядом Фуміо Кішіди наприкінці 2021 року, полягали в очевидному зростанні загрози війни в Європі, консолідації влади в Китаї в руках Сі Цзіньпіна й дедалі наполегливішій політиці Пекіна стосовно Тайваню та Південно-Китайського моря, зменшенні авторитету США через поспішне виведення військ із Афганістану, просуванні ракетної програми КНДР. Як показав розвиток подій, усі ці тенденції згодом лише загострились. У цих умовах глава уряду Японії, який є досвідченим дипломатом, обрав шлях малих, але послідовних змін. Спочатку наприкінці 2021 року було переглянуто стратегічні документи, що визначають політику безпеки Японії. Згодом, після початку відкритої агресії Росії проти України, Японія стала на бік України, цілком правильно визначивши події в Європі як брутальне порушення норм міжнародного права, спрямоване на руйнування ліберального світового порядку.
Сполучені Штати, які надавали підтримку Україні у боротьбі проти агресора, не полишили Індо-Тихоокеанський регіон. Було зроблено кроки для формування та зміцнення QUAD — безпекового альянсу США, Японії, Індії й Австралії, а згодом і поновлено стратегічний трикутник США—Японія—Південна Корея. Прагнучи допомогти Збройним силам України, 2022 року Японія переглянула урядові документи, які раніше прямо забороняли надавати допомогу збройним силам інших країн, а вже 2023 й 2024 року відбулися подальші зміни в політиці виробництва й експорту озброєнь. Японія стала учасницею кількох останніх самітів НАТО, активізувала участь у міжнародних військових навчаннях в Азії.
Всі ці події, які раніше здавалися епізодичними, після візиту Кішіди до Вашингтона наче неочікувано склалися в чітку картину, що дає змогу зробити висновок про формування нової реальності, в якій США та Японія стали, як вони самі визначили, «глобальними партнерами для майбутнього». Якщо до цього додати формування рекордного бюджету Японії на оборону (52 млрд дол. фіскального 2024 року) та зобов’язання вийти на натовський стандарт у 2% ВВП, закупівлю перших 400 ракет «Томагавк» і відкриття нових військових баз на віддалених островах поблизу Тайваню, то ситуація з «глобальністю» партнерства стає ще більш сформованою. Додатковим доказом серйозних намірів сторін став тристоронній саміт за участю президента Філіппін, який відбувся під час візиту Кішіди. Саме дії кораблів берегової охорони КНР проти філіппінських суден у Південно-Китайському морі призвели до активізації безпекового діалогу Японії та Філіппін, а тепер і його розвитку в тристоронньому форматі. Віднині до трикутника США—Республіка Корея—Японія додався трикутник США—Японія—Філіппіни. Про важливість цієї події свідчить різко негативна реакція з боку КНР.
Украй важливим елементом візиту до Вашингтона став виступ Фуміо Кішіди перед обома палатами Конгресу США, який дуже добре сприйняли обидві партії. Для нас принциповим є те, що у своєму виступі прем’єр-міністр Японії не лише згадав про Україну, а й ув’язав підтримку України з тією провідною роллю, яку США мають відігравати у світі. Аналітики з подивом зазначили, що не США звернулися із закликом до пацифістської Японії проявляти більше активності в міжнародних справах, а навпаки, глава уряду Японії звернувся з таким закликом до США. Насправді це не дивно. Японія переглядає свої принципи участі в міжнародних оборонних проєктах, і варто очікувати, що вже цього року вона почне обслуговувати кораблі ВМС США та літаки ВПС США на своїй території. Також обговорюють можливу участь Японії в проєкті будівництва підводних човнів для Австралії AUKUS, а дозвіл на майбутній експорт спільного з Британією й Італією військового літака нового покоління вже є частиною урядових правил щодо експорту військової техніки. Схоже, перемагає переконання, що пацифізм має бути добре озброєний.
Глобальне партнерство США та Японії стосуватиметься, звісно, не лише питань безпеки, а й економічного розвитку країн і регіонів, що зазнають сильного експансіоністського впливу КНР. Наразі важко назвати конкретні спільні ініціативи, крім уже завершеного будівництва заводів із виробництва чипів у США та Японії, але йдеться й про активну підтримку острівних держав Океанії, більшу координацію політики в Південній Америці й Африці. Японія досі чекає на повернення Вашингтона до Транс-Тихоокеанської угоди про вільну торгівлю й залишається найбільшим іноземним інвестором у США.
Цілком очевидно, що візит глави уряду Японії до Вашингтона розглядали в контексті передвиборчих перегонів, що набирають обертів у США. Загальновідомо, що колишній премʼєр-міністр Японії Абе був чи не єдиним, кому вдавалося підтримувати добрі стосунки з ексцентричним колишнім президентом США Дональдом Трампом. Кішіді під час візиту вдалося уникнути персоніфікації своїх політичних уподобань і демонстрація дружніх стосунків із Байденом не виходила за межі протокольних подій. Водночас його апеляція до американського народу через виступ у Конгресі була спрямована на важливість збереження провідної ролі США у світі безвідносно до того, як звати господаря Білого дому. Складалося враження, що основний меседж глави японського уряду в перекладі з дипломатичної мови на американську міг би звучати приблизно так: знову зробити Америку великою можна лише тоді, коли її визнають такою у світі, тобто за кордонами США, і що це — в інтересах як самих США, так і їхніх союзників. Власне, про це Фуміо Кішіда говорив у інтерв’ю американським ЗМІ ще напередодні візиту. За його словами, контакти представників Японії з лідерами країн Азії протягом останніх років засвідчили їхню загальну стурбованість певною втратою уваги США до проблем маленьких, але дуже важливих острівних держав на тлі досить потужного тиску з боку КНР. Одним із показових прикладів такого розвитку подій стало рішення Республіки Науру розірвати дипломатичні відносини з Тайванем на користь КНР на початку 2024 року, і це на додачу до встановлення відносин стратегічного партнерства між КНР і Соломоновими островами 2023 року.
Візит Кішіди до США не обійшовся без провокацій із боку РФ. Московські ЗМІ традиційно звинувачують Японію у висуванні територіальних претензій до Росії (це про окуповані Росією Північні території), але нині вони заявили про «розкриття» планів щодо використання Сполученими Штатами території Японії для завдання ударів по Росії. Загалом шкода витрачати час на пояснення, чому такі «ідеї» є просто частиною антизахідної кампанії з дезінформації, яка не припиняється ні на хвилину, якби не поява в ефірі цього разу американських ЗМІ цілком вигаданої історії про те, що Японія начебто просто приречена мати ядерну зброю. Зокрема стверджують, що у квітні минулого року Генрі Кіссінджер заявив: «Японці мають чітке уявлення про те, куди вони рухаються; вони прямують до мети стати ядерною державою за п’ять років».
Аргументація тих, хто підхопив цю думку, що не має нічого спільного з дійсністю, виглядає так. Роль США у світі зменшується. НАТО вже це відчуває, й тому Європа шукає власні оборонні можливості, що стануть у пригоді в разі обрання Трампа та подальшої концентрації США на власних проблемах. Те саме відбуватиметься в Азії. Крім того, «питання Нарви», що є яблуком розбрату в Брюсселі, в цілком аналогічному контексті є й у Східній Азії: невже США ризикуватимуть отримати ядерний удар у відповідь на захист японських островів Сенкаку (де ніхто не живе) від їх окупації Китаєм? Під час візиту до Токіо в травні 2022 року президент Байден наголошував, що гарантії безпеки США розповсюджуються й на ці острови. Але ж біля них розташовано дві дюжини військових баз КНР і лише чотири — США та Японії. Тому Японія начебто не має іншого виходу, крім як самостійно розробити ядерний щит, аби не залежати від примх Вашингтона.
Звісно, такі спекуляції не мають і не можуть мати нічого спільного зі справжніми намірами Японії. Ця країна впродовж десятиліть є флагманом боротьби за ядерне роззброєння й нерозповсюдження. Три ядерні принципи (не володіти, не розробляти, не розміщувати) залишаються незмінними, й неможливо уявити, що може вплинути на їх перегляд. Японія шукає інші способи захисту від можливих ракетних атак і робить це досить успішно, але ядерну зброю навіть теоретично не можна розглядати як чинник стримування. Тож варто залишити Кіссінджера в спокої, він і без того зробив достатньо, щоб нинішній світ згадував його незлим тихим словом. А для нас важливий висновок: міцний альянс США та Японії — в інтересах України.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google