Істеблішменту є чого повчитися у популістів - The Economist

Євросоюз, напевне, почувається так, ніби відбився від популістичної орди. Економічне зростання в країнах-учасницях найвище за десятиліття. Еммануель Макрон у Франції переміг на виборах радикалів з "Національного фронту" і почав реформи. Хоча 41% європейців довіряють ЄС, але це більше, ніж їхня довіра до національних урядів. До того ж, цей показник на 10% більший від найнижчої позначки після фінансової кризи.

Втім, популізм все ще не поборений. Про це пише The Economist, нагадуючи про проблемні урядів Польщі, Угорщині і Австрії. Крім того, популісти нещодавно прийшли до влади в Чехії. В Італії "Рух п'яти зірок" може теж здобути владу на виборах наступного місяця. Тож впродовж найближчих років вплив популістичних партій, вірогідно, буде зростати.

"Замість того, щоб проголосити перемогу і повернутися до звичаної політики, істеблішменту потрібно вчитися у популістів. А це означає перейняти все найкраще, що вони пропонують і дискредитувати решту", - пише видання.

А відкидати є що. Жорсткі популісти просувають антагоністичну політику, уявляючи суспісльство у формі простого поділу на простих людей і еліт, які їх продали. Вони заявляють про прямий зв'язок між політиком і громадянином, який не лишає багато простору для незалежного правосуддя чи свободи слова, для наполегливих меншин чи фактів, які суперечать відчуттям у шлунках виборців.

Але окрім демагогів і шахраїв серед популістів є також реформатори і демократи. Європейські революціонери, які були активною опозицією до абсолютної монархії в 1848 році, мали популістичні риси. Так само як і державні діячі в кінці 19-го і на початку 20-го століть, які заклали фундамент у заможних країнах на Заході. Такі ознаки були і в рухів проти комуністичних режимів за Залізною завісою, наприклад, у польської "Солідарності" у 1980-х. В хороших руках, очищені від отруйних факторів, популістичні звички можуть бути корисними навіть для тих, хто виступає проти них.

Популісти постійно звертаються до невдоволення простих виборців. Багато з них грають на люті проти політичного істеблішменту, який звинувачують у злочинному егоїзмі. Нібито еліти переходять з державної служби на сумнівні посади в приватному бізнесі, вдаються до інтриг і домовленостей, наполягаючи на конкуренції для робочого класу, але перекреслюючи цю конкуренцію для себе.

Нещодавня історія пропонує багато прикладів того, як основні політичні сили не змогли впоратися з емоційними політичними проблемами в суспільстві. Замість його вони заховалися або вдалися до сухих технократичних аргументів, підтекстом яких була теза, що "альтернативи немає".

Комунікація порожня, якщо вона не враховує стурборваність виборців. Коли скарги виправдані, вони заслуговують на увагу і вирішення. Сьогодні підтримка радикальних популістів часто пов'язана з побічними ефектами глобалізації, серед яких радикальна виробнича зміна, масова імміграція, зміни в соціальних цінностях і скорочення відчуття єдності громади. Ігнорування цих проблем через страх порушити їхнє замовчування лише зробить їх інструментом в руках опонентів.

Раніше на Всесвітньому економічному форумі в Давосі віце-прем'єр Бельгії Александр Де Кроу пояснив, що популісти на Заході успішні через втрату відчуття прогресу у виборців. Крім того, їм вдається схиляти виборців на свій бік через спрощення політичних проблем і рішень для них.

У свою чергу, професор політології Прінстонського університету Ян-Вернер Мюллер зауважив, що ліберали роблять грубу помилку, коли недооцінюють популістів. Адже ігноруючи популістів як легітимну опозицію, вони лише посилюють прихильність виборців до них.