Підтримати
В переговорах з США Іран отримав сильніші позиції завдяки контролю над Ормузькою протокою, що дає йому важелі тиску на світову економіку. Таку думку висловив Гідеон Рахман, головний оглядач відділу міжнародних відносин Financial Times.
"Найгірше в переговорах — показати, що ти дуже хочеш укласти угоду. Тоді інша сторона відчує твою слабкість і отримає перевагу. Найкраще — вести переговори з позиції сили, а головна сила — це важелі впливу".
Саме таку ідею президент США Дональд Трамп (або його літературний редактор) описав у книзі "Мистецтво укладання угод" 1987 року. Але, можливо, Трампу варто було перечитати власну книгу перед тим, як 5 квітня написати: "Відкрийте цю кляту Ормузьку протоку, інакше житимете в пеклі".
Для багатьох це виглядало як ознака відчаю — особливо тому, що Трамп так і не виконав свої погрози щодо Ірану.
"Насправді під час переговорів про завершення війни саме Іран має сильніші позиції. Перекриття Ормузької протоки сильно тиснуло на світову економіку. Через зростання цін на пальне в США рейтинги Трампа почали падати", — додає оглядач.
У результаті США, схоже, були готові погодитися на угоду, яка в довгостроковій перспективі може зробити Іран навіть сильнішим, ніж до початку війни.
Суть можливої угоди така: Іран відкриває протоку без запровадження плати за прохід суден. Натомість країна поступово отримує послаблення санкцій, зокрема доступ до заморожених мільярдів доларів.
Також Іран пообіцяє обмежити свою ядерну програму. Але конкретні умови ще мають обговорюватися пізніше, тому це питання фактично залишається невирішеним.
Трамп наполягав, що нікуди не поспішає і не погодиться на погану угоду. Але жорстка реакція республіканців показала інше.
Сенатор Тед Круз заявив, що така угода може стати "катастрофічною помилкою", адже Іран збереже можливість збагачувати уран, створювати ядерну зброю та контролювати Ормузьку протоку. Сенатор Роджер Вікер, який очолює комітет Сенату з питань збройних сил, сказав, що така домовленість "не варта навіть паперу, на якому написана".
Уряд Ізраїлю, який відіграв важливу роль у тому, щоб переконати Трампа почати війну, публічно буде обережно підтримувати будь-яку угоду — зокрема тому, що Беньяміну Нетаньягу скоро доведеться йти на вибори. Але насправді Нетаньягу подавав цю війну як унікальний шанс змінити владу в Ірані.
Тепер він бачить, що конфлікт може завершитися тим, що іранський режим залишиться при владі — ще впевненішим, жорсткішим і з новими фінансовими ресурсами для відновлення своєї ядерної програми та мережі союзників на Близькому Сході.
Елі Гронер, колишній керівник офісу Нетаньягу, вважає, що сам факт того, що Іран тепер у будь-який момент може перекрити Ормузьку протоку, є "набагато важливішою і стратегічнішою перемогою, ніж будь-які військові успіхи". Одним словом він описав це так: "катастрофа".
Окрім можливого полегшення важкої економічної ситуації Ірану, ця угода, ймовірно, ще й посилить вплив Тегерана на Близькому Сході.
Ден Шапіро, колишній посол США в Ізраїлі, зазначив у X, що Іран отримав значні важелі впливу на майбутнє: він довів, що може контролювати протоку, атакувати сусідів і американські бази в регіоні, завдавати суттєвої шкоди та при цьому витримати найсильніші удари США й Ізраїлю.
Шапіро вважає, що, попри це, Трамп опинився в такій ситуації, де навіть погана угода, яка відкриє протоку, може бути кращою, ніж продовження війни. Це пов’язано з ризиками глобальної енергетичної кризи та світової рецесії, а також із досвідом США у війнах у В’єтнамі та Афганістані, які затягнулися і не дали бажаного результату.
Якщо Трамп і погодиться на "погану угоду", то це буде через відсутність реальної альтернативи. Сенатор Вікер пропонував варіант, за якого США могли б використати армію, щоб знищити звичайні військові можливості Ірану і потім силою знову відкрити протоку.
Але така операція, ймовірно, вимагала б введення сухопутних військ і призвела б до значних втрат для США. Навіть у цьому випадку Іран міг би продовжувати загрожувати судноплавству за допомогою дронів і ракет.
Погрози Трампа "відкрити пекло" для іранського режиму виглядали малопереконливо — через небажання США втягуватися у наземну війну та ризик ударів у відповідь по країнах Перської затоки та їхній енергетичній інфраструктурі.
"У військовій термінології це називається "домінування ескалації" — коли одна сторона (Іран) має перевагу в можливості підвищувати рівень конфлікту швидше і болючіше, ніж опонент", — стверджує Рахман.
Трамп раніше різко критикував ядерну угоду з Іраном, яку у 2015 році уклала адміністрація колишнього президента США Барака Обами, називаючи її "найгіршою та найбільш однобічною угодою".
Але тепер він сам опинився в ситуації, коли веде переговори про домовленість, яка може виглядати ще слабшою. Причина — стратегічна перевага Ірану, зокрема його здатність у будь-який момент перекрити Ормузьку протоку.
Рахман підкреслює іронію: Трамп, який позиціонує себе як майстер укладання угод, може погодитися на менш вигідну угоду, ніж та, яку він раніше критикував.
Нагадаємо, у Центральному командуванні США (CENTCOM) заявили, що американські військові 25 травня, атакували кілька об’єктів на півдні Ірану та назвали ці дії самообороною. Речник CENTCOM Тім Хокінс зазначив, що серед цілей "були ракетні установки та іранські катери, які намагалися встановити міни".
Водночас державний секретар США Марко Рубіо повідомив 26 травня, що переговори про угоду з Іраном можуть "зайняти кілька днів", розвіявши надії на швидке завершення війни на наступний день після того, як американські військові завдали нових ударів по Ірану.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google