Хто переможе в новій Холодній війні? - NYT

Твердження, що ми переживаємо зараз нову Холодну війну, водночас і надто м'яке, і помилкове з точки зору термінології. Протистояння між комуністичним Сходом і капіталістичним Заходом в 20-му столітті було спробою двох суперсил замінити собою суперника. Сучасний же глобальний конфлікт менш статичний. Ми спостерігаємо нову "велику гру", сутичку великих сил, які намагаются посунути так звану сферу впливу один одного, пише на сторінках New York Times німецький оглядач Йохен Біттнер.

На відміну від "великої гри" 19-го століття, в якій брали участь Британська і Російська імперії і кульмінацією якої стала боротьба за домінування над Афганістаном, сучасна "гра" глобальна, складніша і значно небезпечніша.

"Можна назвати її "Грою трьох". В ній беруть участь три головні гравці: Росія, Китай і Захід, - які протистоять один одному на трьох напрямках: геополітичному, інтелектуальному і економічному. І є три місця, де відбувається зіткнення різних посягань на владу: Сирія, Україна і Тихоокеанський регіон", - пише оглядач.

Різною мірою, але уряди і їхні громадяни від Каїра до Копенгагена демонструють скепсис щодо того, чи був правильним їхній вибір на користь ліберальної демократії і повоєнного інтернаціоналізму. І чи буде цей вибір правильним для них і надалі. На тлі цих дебатів Китай і Росія готові стати альтернативними моделями і захисними силами, пропонуючи нові механізми двосторонніх і багатосторонніх погоджень. Не хочете дотримуватися міжнародних правил, не бажаєте європейської інтеграції і антикорупційних схем? Приєднуйтесь до нас!

Що може бути більш привабливим, наприклад, для уряду Єгипту, якому може загрожувати чергове народне повстання: зближення з Європою, роздратованою єгипетськими порушеннями прав людини, чи зближення з Росією, яка показала, що закриє очі на розправу над опозицією чи якщо союзник раптом застосує хімічну зброю проти власного народу? Якщо Росія пропонує військову нещадність, то Китай - меркантильну альтернативу. На відміну від Заходу, Пекін не вважає, що без прав людини і верховенства закону не може бути інвестицій.

"В кінці 2017 року Пекін збільшив інвестування в Україну, оголосивши, що вона буде важливою складовою частиною нового Шовкогового шляху в Європу. Погрузлий в корупції Київ на радощах оголосив 2019 рік "роком Китаю" в Україні", - пише оглядач.

Або ж можна подивитися на Балкани. Умовний прем'єр-міністр котроїсь з балканських країн може нескінченно чекати, поки ЄС дозволить приєднатися до клубу. Та й то, доведеться виконати жорсткі умови і імплементувати 80 тисяч сторінок необхідних законів. Або ж можна розвернутися до китайських інвесторів, які не будут просити про такі речі. В 2016 році лідер Китаю Си Цзиньпрін провів три дні з офіційним візитом в Сербії. На рік раніше канцлер Німеччини Ангела Меркель зупинилася в Белграді лише на кілька годин. Згодом державні китайські компанії придбали у Сербії найбільший металургійний завод, Міжнародний аеропорт Тірани в Албанії, а також більшість вугільних ТЕЦ в Румунії. Крім того, вони взяли в лізинг частину порту Пірей в Греції. І це лише кілька прикладів з великого списку китайських покупок в Європі.

Китай, здається, не керується такими агресивними антизахідними поглядами, як Росія. Однак, обидві країни розділяють одну стратегічну мету: скоротити вплив Заходу у світі. Китай дає гроші, щоб зміцнити нові альянси, а Росія розгортає політичні в'язниці, щоб ослабити старі. Вони ідеальна пара.

Як і в 19-му столітті, у Кремля є перевага. Йому не доводиться хвилюватися через громадянський осуд вдома, поки він просуває неліберальний порядок денний закордоном. Крім того, якщо застосування військової сили дестабілізує західні уряди, у Росії це тільки зміцнює режим Володимира Путіна. Російське населення пишається злочинами своїх колишніх лідерів, так само як і нинішнього. В 2017 році опитування "Левада Центру" показало, що 38% росіян вважають кривавого вбивцю Йосипа Сталіна "однією з найвидатніших особистостей" у світовій історії. Путіна вони поставили на друге місце.

І тут починається інтелектуальний вимір нової "великої гри". Соціологічна самокритика, яку відторгає російське суспільство, лишається визначальною рисою багатьох західних країн. Публічне висловлення і обговорення напруги між державою і народом на різних рівнях суспільства - це те, що лежить в основі ліберального суспільства. Але сила такого скепсису може стати слабкістю, якщо нею скористається сторона, яка прагне зруйнувати саму концепцію істини.

"Як інтелектуальна сила Росія для Європи грає ту ж роль, що і Мефістофель для Фауста: "Я дух, що заперечує!". Перефразовуючи Йоганна Вольфанга Гете, який написав одну з найвидатніших історій: Усе, що Захід збудував, повинно бути справедливо знищеним", - пише оглядач.

І саме тому російська дезінформація і її гротескне маніпулювання фактами настільки ефективне. Путін знає, що європейці дуже недовіряють своїм урядам у питанні війни і миру, особливо після того, як деякі з них покладалися на спотворені розвіддані, щоб виправдати війну в Іраку. Отрута, з допомогою якої був скоєний замах на Сергія Скрипаля і його доньку в Англії, а також хімічна зброя, яку скинули на невинних дітей в Сирії, вбили не лише людей, а й довіру до обраних депутатів у Лондоні, Парижі і Берліні.

Ніхто не сумнівається, що міжнародна спільнота порушила власні стандарти в часи, коли вдалася до сумнівних чи незаконних дій в Косово, Іраку і Сирії. Росія і Китай роблять протилежне: вони використовують свою владу постійних членів Ради безпеки ООН, щоб заблокувати справедливість і підірвати Захід.

Хто ж переможе в довгостроковій грі? Поки зарано говорити, чи Захід бажає єдиним фронтом відповісти на виклик. Хороша новина в тому, що Росія і Китай все ще можут програти у новій "великій грі", тому що брати в ній участь дорого. І без широкого бачення глобального порядку велика влада схильна до провалу. Оскільки ресурси і життя, покладені за кордоном, не принесуть мир і прогрес вдома.

Німецький поет Теодор Фонтан якось описав катастрофу, якою закінчилася спроба армії Британії зберегти домінування над Росією в Гіндукуші в 1842 році: "З 13 тисяч, хто в бій пішов, лише один з Афганістану додому прийшов". Так чи інакше, Росія і Китай можуть пожнути схожі плоди.

Раніше німецьке видання Die Zeit писало, що чому Москва так хоче повернути Холодну війну. На думку видання, Кремль вдається до ядерних погроз і провокацій лише тому, що ядерний арсенал - це все, що у нього лишилося від "величі" СРСР. Адже ні економічно, ні науково Росія не може конкурувати із Заходом. Тому вона намагається поставити себе на один щабель із США і Європою за допомогою розмов про "ядерний попіл".

Також New York Times писало, що Холодна війна ще не почалась, але відносини Заходу з Росією стають насильницькими. На відміну від лідерів СРСР в часи Холодної війни, Путін не слідує певній ідеології чи правилам, але він готовий проводити будь-яку "хижацьку політику", не зважаючи на табу, якщо вона допоможе підірвати чинний порядок у Європі. І при цьому, він буде наполягати на тому, що саме Росія - жертва, а не агресор. Тому з певної точки зору нинішня ситуація навіть гірша, ніж в часи Холодної війни.