Підтримати
Багато західних країн неоднозначно ставляться до територіальної цілісності і політичного суверенітету України. На відміну від Києва, вони не надто переймаються стабільністю можливого припинення вогню або мирної угоди між Україною і Росією. Багато хто з них, не бажаючи витрачати ресурси на довгострокову патову ситуацію, можуть почати закликати президента Володимира Зеленського погодитися на сумнівну угоду сьогодні, а не йти на принцип у кривавій і безстроковій кампанії.
Хоч здебільшого вони не союзники Росії, численні праві і ліві групи на Заході, а також держави від Угорщини до Бразилії прямо чи опосередковано закликали Київ піти на поступки Москві заради досягнення миру.
«Проте навіть політики й уряди, які прагнуть, щоб Україна пішла на компроміси в питанні своєї свободи і самовизначення, не можуть відокремити свої поради Києву від ширших питань міжнародної стабільності і безпеки. Навіть якщо Україна географічно, культурно, історично та політично віддалена від Вашингтона, Лондона чи Брюсселя, не кажучи вже про столиці Азії, Африки чи Латинської Америки, було б неправильно списувати це на пострадянські чи внутрішньослов'янські суперечки», - пише в статті для Financial Times аналітик Стокгольмського центру Східноєвропейських досліджень в Інституті міжнародних відносин Швеції Андреас Умланд.
Між 1945 і 1991 роками УРСР, на відміну від РРФСР не була суверенним членом ООН. Після здобуття незалежності в серпні 1991 року пострадянська Україна серед всього іншого стала не лише повноправним членом ООН, але й учасником Ради Європи, ОБСЄ та Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
З цієї причини російська анексія українського Криму в 2014 році вже створила фундаментальну проблему для міжнародного співтовариства держав. Москва наполягає на тому, що Україна не має права на суверенітет. Проте функціонування міжнародного правопорядку передбачає, що вона його має.
Через 8 років після збройного захоплення Криму Росія посилила свої заперечення української державності. У вересні 2022 року вона офіційно анексувала ще чотири області, тепер уже на південному сході материкової України. Це додаткове порушення міжнародного права, а також ескалація терористичної кампанії Москви проти цивільного населення й інфраструктури України, ще більше підвищили ставки.
9 років тому твердження Кремля про спірний статус Криму були частково прийняті міжнародною спільнотою. Але сьогодні мало хто погодиться з одіозними виправданнями Москви для її обурливої поведінки в Україні.
Самопроголошені прагматики і пацифісти по всьому світу висловлюють щиру симпатію до України та її народу. Їхні пропозиції про припинення вогню або мир могли навіть ґрунтуватися на помилковому переконанні, що вони відповідають нібито реальним інтересам українського населення. Проте такий спосіб мислення несе в собі моральну небезпеку.
«Який авторитет і легітимність матимуть ООН і європейський порядок безпеки, якщо Росії дозволять порушувати десятки своїх двосторонніх і багатосторонніх зобов'язань в рамках міжнародних договорів і організацій? Треті країни, які приймуть і легітимізують угоду, що призведе до чистого виграшу Росії, не лише зневажатимуть політичний суверенітет і територіальну цілісність України, але й порушуватимуть свої юридичні зобов'язання, дозволяючи Москві пожинати плоди своєї агресії», - пише Умланд.
Це ризикує заохотити інші реваншистські країни і може вселити страх у тих, хто боїться такого ж ставлення до себе, як Росія ставиться до українців.
«Чому б іншим відносно потужним країнам не зазіхнути на своїх сусідів, маючи для цього напів правдоподібні підстави? Чи не чекають інші території в Азії, Африці чи деінде, щоб їх «повернули додому» так само, як Крим і «Новоросію»? З огляду на цю небезпеку, чому уряди відносно слабких країн світу продовжують покладатися на міжнародне право для захисту своїх кордонів, територій і незалежності? Якщо західні уряди дають зрозуміти, що на них не можна розраховувати як на стійких захисників міжнародного порядку, то це послаблює ці інститути», - пояснює автор.
Він додає, що поки триває збройна агресія Росії проти України, немає іншого способу протистояти їй, окрім як відповідати силою на силу. Це повністю відповідає міжнародному праву загалом і статті 51 Статуту ООН зокрема. Компроміси, поступки та інші поблажки державі-агресору - це не шлях до міцного миру. Ті, хто закликає Київ до таких переговорів, повинні враховувати всі наслідки такого курсу дій і не лише для України, але й для вразливих держав далеко за її межами.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google