«Зберігати єдність НАТО дуже важливо», - сказав президент Джо Байден. Але єдності 31 країни доведеться пройти найбільше випробування з початку війни в Україні під час саміту у Вільнюсі цього тижня.
Питання, яке загрожує розколоти Альянс, - це бажання України приєднатися до нього. Один табір, до якого входять Польща, країни Балтії і сама Україна, хоче, щоб Київ отримав членство і якомога швидше. Інший, який очолюють США і підтримує Німеччина, прагне уповільнити цей процес. НАтомість цей табір просуває інші форми гарантій безпеки для України.
«Вправні дипломати, ймовірно, знайдуть формулювання, які замаскують ці тріщини. В остаточному комюніке НАТО, швидше за все, буде стверджуватися, що Україна приєднається до Альянсу в майбутньому, але не буде жодних зобов'язань щодо прискорення цього процесу. Однак на цьому справа не закінчиться», - пише в своїй статті оглядач Financial Times Гідеон Рахман.
Він підкреслює існування фундаментальних розбіжностей щодо того, як покласти край війні в Україні і як гарантувати мир після її завершення. Прихильники жорсткої лінії вважають, що метою має бути повна перемога України і принизлива поразка Росії. Вони вважають, що єдиний спосіб забезпечити мир - це зламати російську владу, а потім привести Україну до НАТО. На думку урядів в цьому таборі, Київ вже заплатив високу ціну за надмірну обережність США і Німеччини у постачанні зброї, і що американці зараз повторюють цю помилку, зволікаючи з українським членством в Альянсі.
Американський і німецький уряди більш обережно ставляться як до військових цілей, так і до забезпечення миру.
«Один високопоставлений німецький дипломат вважає, що за розмовами Польщі про необхідність повної поразки Владіміра Путіна стоїть надія на те, що Росія врешті-решт може розпастися. Це, за його словами, ідея, в якій Берлін не зацікавлений», - йдеться в статті.
Американці не кажуть, що Україна ніколи не зможе вступити до НАТО. Але вони м'яко натискають на гальма, наполягаючи на тому, що спочатку необхідно виконати всі технічні вимоги. Коли обурені прихильники жорсткої лінії посилаються на нещодавній вступ Фінляндії як на прецедент, США відповідають, що Фінляндія як член ЄС вже виконала всі вимоги щодо антикорупційних заходів, демократичного врядування тощо.
За формальними американськими запереченнями стоїть занепокоєння тим, що будь-яке зобов'язання щодо прискореного вступу України до НАТО може затягнути війну і створити небезпечні ускладнення для майбутнього мирного врегулювання. Наприклад, чи поширюватимуться на Крим гарантії безпеки НАТО? Американські чиновники також занепокоєні тим, що, на їхню думку, деякі союзники насправді хотіли б, щоб НАТО вступив у безпосередню війну з Росією.
«Якщо вони цього хочуть, вони повинні сказати про це відкрито, тому що це не наша політика», - сказав неназваний американський чиновник.
Замість того, щоб наполягати на вступі до НАТО, США наголошують на альтернативних формах гарантування безпеки. Ідея полягає у створенні унікального військового партнерства з Україною, що передбачає передачу високотехнологічного озброєння та інтенсивне військове співробітництво між військовими. Байден й інші лідери порівнюють це з відносинами, які склалися між США й Ізраїлем.
Але усі ці розмови про альтернативні гарантії безпеки турбують деяких з найпалкіших прихильників України в НАТО. Минулого тижня прем'єр-міністр Естонії Кая Каллас висловила своє розчарування в інтерв'ю Finantial Times.
«Нам потрібні практичні, конкретні кроки на шляху до членства в НАТО. У мене таке відчуття, що розмови про гарантії безпеки насправді розмивають картину... Єдина гарантія безпеки, яка дійсно працює... це членство в НАТО», - сказала вона.
Легко погодитися з думкою Каллас про те, що невизначеність небезпечна, а «сірі зони стають джерелом конфліктів і воєн». Україна, безумовно, була б у більшій безпеці в НАТО, і досвід підказує, що Росія навряд чи нападе на країну, яка підпадає під дію статті 5 про спільну оборону.
«Але реальність така, що американська точка зору має переважати. На США припадає близько 70% загальних оборонних витрат усіх країн НАТО. Тому політика НАТО в кінцевому підсумку буде визначатися у Вашингтоні, а не в Брюсселі чи Вільнюсі», - пише Рахман.
Існують також вагомі політичні і фінансові причини для того, щоб НАТО керувався американською обережністю.
«Білий дім Байдена, ймовірно, буде найбільш дружньою до України і НАТО адміністрацією, яку США можуть сформувати на сьогоднішній день. Республіканці - це партія Дональда Трампа, а не покійного Джона Маккейна. Будь-який крок, спрямований на прискорення вступу України до НАТО, може легко стати проблемою на президентських виборах у США. Ратифікація членства України в НАТО Сенатом не буде гарантована», - вважає автор.
За цими політичними фактами стоїть ширша історична реальність. НАТО виник в 1949 році після Другої світової війни і на початку Холодної війни. Американські державні діячі, які створили Альянс, інтелектуально й емоційно були віддані справі захисту Європи. І у Вашингтоні цю відданість більше не сприймають як належне. Попри все своє розчарування адміністрацією Байдена, «яструби» в Європі повинні пам'ятати про це.