EUobserver: Демократичний саміт Байдена — це великий ризик

Майбутній Демократичний саміт, який організовує президент США Джо Байден — це досить ризикований крок. Навряд чи він допоможе залікувати глибокі рани демократії в світі, пише EUobserver.

Більш тривожним є те, що саміт може поставити під загрозу необхідні колективні дії для подолання глобальних проблем і зробити світ ще більш поляризованим.

Загальна ідея про те, що демократія занепадає – правильна. В усьому світі демократія перебуває в поганому стані, і цю проблему потрібно вирішити.

Якби саміт міг принести реальне глобальне демократичне відродження – він вартий ризику. Однак це вимагало б детальних зобов’язань щодо дій у конкретних країнах, а не просто висловлення благородних намірів.

У геополітиці важлива символіка, але на деякі запитання потрібні чіткі відповіді.

Чи справді зібрання глобальних демократій змусить їхніх авторитарних суперників хвилюватися? Чи будуть готові громадяни цих недемократичних країн скинути кайдани і вимагати свободи? І чи справді виступи демократичних лідерів перетворяться в дії?

Усвідомлюючи ці «підводні камені», Байден цілком справедливо попросив своїх гостей «зайнятися самокритикою». Запрошеним країнам запропонували поміркувати про їхню діяльність у відстоюванні прав людини, боротьбі з корупцією та протистоянні авторитарним режимам.

Для Америки це означає контроль над усе більш поляризованим внутрішнім політичним середовищем.

Для ЄС це означає вийти за рамки шаблонного засудження Угорщини та Польщі, а також придивитися до жорсткої позиції інших країн блоку щодо прав людини.

На саміт чекає кілька проблем

По-перше, саміт демократії з його спрощеним наративом «ми і вони» не синхронізується з реальністю сучасного складного та взаємозалежного світу. Поділ світу на «хороші та погані країни» може заспокоїти демократичні держави, але таке розрізнення виглядає розмитим.

Один недавній приклад: на кліматичному саміті COP26 в Глазго цього місяця саме демократична Індія послабила риторику про «поступовий відхід» до просто «поетапного скорочення» використання вугілля – крок, який активно підтримав автократичний Китай.

По-друге, іноді йдеться лише про отримання правильних результатів.

Як показали протести проти карантинних обмежень в Європі, демократії також іноді приймають важкі рішення.

По-третє, необхідні колективні дії для подолання пандемії, зміни клімату та ліквідації бідності. А це означає звертатися не лише до однодумців.

Співпраця з недемократичними країнами

На COP26 США і Китай оприлюднили спільну декларацію, яка передбачає тісне співробітництво щодо скорочення рівня шкідливих викидів, яке, за словами вчених, необхідно здійснити протягом наступних 10 років, щоб утримати глобальне підвищення температури.

І саме тому ЄС працює з Руандою над розвитком потужностей з виробництва вакцини проти COVID-19, незважаючи на критику з боку Агентства міжнародного розвитку США, яке стверджує, що уряд президента Поля Кагаме не відповідає стандартам ліберальної демократії.

Аналогічно, хоча Талібан навряд чи отримає дипломатичне визнання, більшості країн, включаючи США, доведеться співпрацювати з угрупованням, щоб полегшити гуманітарну кризу в Афганістані.

По-четверте, риторика Байдена «Америка повернулася» в минулому, можливо, заспокоювала союзників, але сьогоднішній світ – це «змішування та поєднання», де нації не хочуть робити односторонній вибір: приєднатися до США чи стати союзником Пекіна.

Натомість, залежно від поставленої проблеми, країни вибирають своїх партнерів і формують великі та дрібні мережі для вирішення регіональних і глобальних проблем.

Таким чином, хоча верховний представник ЄС із зовнішньої політики Жозеп Боррель має рацію, що конкуренція 21-го століття полягає у встановленні стандартів для технологічної сфери та торгівлі, малоймовірно, що якась одна країна чи система зможе «керувати світом».

Хоча політики ЄС можуть применшувати свої зусилля, щоб зберегти трансатлантичну єдність, прагнення Європи отримати стратегічну автономію є яскравим прикладом спроб блоку протистояти Росії та Китаю, а також вийти з тіні США.

Водночас, дискусії про демократичні цінності та відданість правам людини звучать досить суперечливо після хаотичного виходу Америки з Афганістану.

Тристоронній військовий союз AUKUS між Австралією, Великою Британією та США є потужною ілюстрацією того, як демократії можуть підживлювати конкуренцію.

Тим часом, попри те, що засудження турецького президента Реджепа Ердогана та білоруського диктатора Аляксандра Лукашенка може бути нормою, неприємні угоди з диктаторами стали жорстокою реальністю міграційної політики ЄС.

Відомо, що проведення виборів недостатньо для того, щоб країна перетворилася на справжню демократію.

Багато країн в усьому світі займаються дискримінацією етнічних меншин, не спроможні підтримувати вільну пресу і покладатися на справедливих суддів.

Незважаючи на всі розмови про права жінок та гендерну рівність, в багатьох країнах жінки досі страждають від дискримінації. Тому обіцянки, які будуть давати лідери країн на майбутньому демократичному саміті повинні мати терміни виконання та «контрольні показники».

Діагностувати слабкість демократій – найпростіша частина, резюмує видання.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Держдепартамент США запросив Україну на Саміт за демократію

Держдепартамент США опублікував на своєму сайті список із 110 країн, запрошених брати участь у Саміті за демократію. Україна входить до числа учасників, поряд із Грузією, Вірменією, Латвією.

Згідно з опублікованим списком, до 110 делегацій входять усі країни-члени ЄС, крім Угорщини. Також до списку увійшли Тайвань, Індія та Філіппіни.

На саміт не запросили Туреччину, Росію та КНР.