98-річний колишній президент США Джиммі Картер, який є довгожителем з -поміж нині живих американських президентів, відмовився від лікування і переїхав до домашнього хоспісу в Плейнс, штат Джорджія. Про це повідомляє AP із посиланням на заяву Центру Картера.
Після низки коротких госпіталізацій, йдеться у заяві, Картер вирішив провести час, що залишився, вдома з родиною та отримати допомогу в хоспісі замість додаткового медичного втручання.
У заяві йдеться, що 39-й президент має повну підтримку своєї медичної команди та сім’ї, яка «просить про конфіденційність у цей час і вдячна за турботу, виявлену його численними шанувальниками».
Картер був маловідомим губернатором Джорджії, коли почав свою боротьбу за президентство перед виборами 1976 року. Зрештою, він переміг тодішнього президента Джеральда Форда.
Картер відбув лише один бурхливий термін і зазнав поразки від республіканця Рональда Рейгана в 1980 році. Ця поразка, зрештою проклала для експрезидента шлях для десятиліть глобальної пропаганди демократії, охорони здоров’я та прав людини через однойменний Центр.
Колишній президент і його дружина, 95-річна Розалін, відкрили центр у 1982 році. Його робота там була відзначена Нобелівською премією миру в 2002 році.
У серпні 2015 року з печінки Картера видалили невелику ракову пухлину. Наступного року він оголосив, що не потребує подальшого лікування, оскільки експериментальний препарат усунув будь-які ознаки раку.
Картер відсвяткував свій останній день народження в жовтні з родиною та друзями в Плейнс, крихітному містечку, де вони з Розалін народилися в роки між Першою світовою війною та Великою депресією.
Минулого року Центр Картера відзначив 40 років просування своєї програми з захисту прав людини.
Центр був піонером спостереження за виборами, спостерігаючи з 1989 року за принаймні 113 виборами в Африці, Латинській Америці та Азії.
Картер народився 1 жовтня 1924 року у відомій родині в сільській місцевості на півдні Джорджії. Під час Другої світової війни він навчався у Військово-морській академії США В часи холодної війни продовжив кар’єру військово-морського офіцера, а потім, разом із Розалін та їхньою молодою сім’єю повернувся до Плейнс, щоб після смерті Ерла Картера в 1950-х роках взяти на себе сімейний арахісовий бізнес.
Свою заявку на Білий дім він розпочав як аутсайдер із широкою посмішкою, відвертими баптистськими звичаями та політичними планами, які відображали його освіту інженера. Він спілкувався з багатьма американцями, виконуючи свою обіцянку не обманювати американський народ після ганьби Ніксона та поразки США в Південно-Східній Азії.
«Якщо я колись збрешу вам, якщо колись зроблю оманливу заяву, не голосуйте за мене. Я не заслуговував би бути вашим президентом», – часто говорив Картер під час кампанії.
Картер, який досяг політичного успіху під час руху за громадянські права, був останнім кандидатом у президенти від Демократичної партії, який мав популярність на глибокому півдні. Вже на наступних виборах регіон швидко перейшов до Рейгана та республіканців.
Його президентство відбувалось в умовах тиску холодної війни, неспокійних ринків нафти та соціальних потрясінь через расизм, права жінок і глобальну роль Америки.
Зовнішньополітичні перемоги Картера включали посередництво в мирі на Близькому Сході. У 1987 році він утримав президента Єгипту Анвара Садата та прем’єр-міністра Ізраїлю Менахема Бегіна за столом переговорів протягом 13 днів.
Картер частково дерегулював авіаційну, залізничну та вантажну промисловість і створив департаменти освіти та енергетики, а також Федеральне агентство з управління надзвичайними ситуаціями. Він призначив мільйони акрів на Алясці національними парками або заповідниками. На федеральні посади він призначив рекордну на той час кількість жінок і темношкірих.
Проте виборча коаліція Картера розпалася через двозначну інфляцію, бензоколонки та 444-денну кризу із заручниками в Ірані. Його найпохмуріша година настала, коли восьмеро американців загинули під час невдалого порятунку заручників у квітні 1980 року, це стало причиною його повної поразки.
Протягом багатьох років після втрати посади Картер значною мірою відійшов від виборчої політики: обидві партії не поспішали приймати його до своїх лав, не визнаючи своїм. Сам він заявляв, що недооцінив важливість роботи з вашингтонськими посередниками, включаючи засоби масової інформації та лобістські сили, які працюють у столиці країни. Але він наполягав на тому, що його загальний підхід був обґрунтованим і що він досяг своїх головних цілей — «мирним шляхом захистити безпеку та інтереси нашої країни» та «зміцнити права людини тут і за кордоном».
А через багато років, коли у нього діагнстували рак, він висловив задоволення своїм довгим життям.
«Я цілком спокійно сприймаю все, що буде, — сказав він у 2015 році. — У мене було захоплююче, пригодницьке та приємне життя».
У п'ятницю, 17 лютого, названа на честь лідера ВМС Конфедерації Будівля Військово-морської академії США, у якій вчився колишній президент, була перейменована на його честь.