Чому Москва так хоче повернути Холодну війну? - Die Zeit

Нова Карибська криза? Нова Холодна війна? Алармісти постійно підкидають дров у вогонь після нещодавніх ракетних ударів по Сирії. А порівняння з Холодною війною нинішньої напруги у відносинах між Заходом і Росією постійно спливає після того, як російські війська анексували Крим. Але чи справедливе це порівняння? Про це пише німецьке видання Die Zeit.

Найбільшим страхом в ті часи була можливість того, що дві супердержави можуть обмінятися ядерними ударами, знищивши одна одну і решту світу. Коли ж мова йде про нову Холодну війну, часто звучать заклики до Заходу почати політику "розрядки" у відносинах з Москвою, щоб не допустити найгірший сценарій розвитку подій.

Але світ сьогодні зовсім не такий, як чверть століття тому, коли Захід протистояв СРСР. Змагання між двома економічними і ідеологічними системами, які намагалися розширити свій вплив у світі і замінити одна одну, більше немає. Радянську планову економіку замінив "державний капіталізм". У Москви зараз немає державної ідеології, але вона намагається створити такий наратив, який би оголосив ліберальну демократію лицемірною вигадкою Заходу, яка не підходить світу. Цей наратив опирається на націоналізм і консервативні цінності, за допомогою яких Кремль намагається перетягнути на свій бік "правих" популістів навіть на Заході.

Сьогодні немає і тих військових блоків, які існували в часи Холодної війни. Угорщина і Туреччина все одно лишаються членами НАТО, хоча Віктора Орбана і Раджепа Таїпа Ердогана навряд чи можна назвати прихильниками ліберальної демократії. Сучасні союзи виникають часто ситуативно і з тактичних міркувань. Межі між друзями і ворогами можуть змінюватися. У свою чергу, Росія не здатна стати центром нового "східного блоку". Тим більше, що багато країн взагалі намагаються триматися подалі від конфронтацій.

"І навіть в Сирії за вплив борються не так США з Росією, як Росія з Туреччиною і Іраном", - йдеться в статті.

Економіка Росії менше італійської. Китай от-от перехопить економічну першість у Америки. Відставання Москви від Заходу в технологічному вимірі значно більше, ніж в часи СРСР. Вона однозначно не може зрівнятися з військовою силою США у вимірі звичайних озброєнь. Росія гостро залежить від поставок енергоносіїв на Захід, а російські компанії котируються на біржі в Лондоні.

"Але при цьому порівняння з Холодною війною активно просуваються впродовж останніх років, перш за все, Москвою. З того моменту, як Володимир Путін в 2012 році повернувся в Кремль, він обрав чіткий шлях ізоляції і конфронтації з Заходом. Він почав застосовувати жорсткі репресії проти опозиції, потім анексував Крим, розв'язав війну на Сході України, влаштував кібератаки проти США. Зазвучали ядерні погрози, які стають все гучнішими", - зауважує видання, нагадуючи, як під час звернення до Федеральних зборів російський президент демонстрував нові ракетні системи і ядерні військові розробки, заявляючи про готовність завдати "удар у відповідь".

І все це дуже контрастує з тим, як військові Росії реагують в Сирії. Як і рік тому, нещодавно вони не застосували свої системи ППО, щоб перехопити американські ракети. Коли Туреччина збила російський літак в 2015 році чи коли у лютому американські військові розбили російських найманців, Москва не дала військової відповіді.

"Ядерний арсенал - єдина константа з часів Холодної війни. Він єдиний ставить Росію на однин щабель зі США. І тому так часто російська влада згадує про нього в якості аргументу. Росія із задоволенням стала б СРСР часів Карибської кризи. Але це не можливо за виключенням теоретичної здатності знищити світ ядерною зброєю", - йдеться в статті.

Ядерне залякування - єдиний засіб, який доступний Москві. І саме з такої точки зору і варто розглядати кожну страшну історію про кінець світу, яка звучить з Москви. Це лише спроба слабкої держави реалізувати свої інтереси за допомогою ядерного шантажа.

Видання New York Times писало, що Холодна війна ще не почалась, але відносини Заходу з Росією стають насильницькими. На відміну від лідерів СРСР в часи Холодної війни, Путін не слідує певній ідеології чи правилам, але він готовий проводити будь-яку "хижацьку політику", не зважаючи на табу, якщо вона допоможе підірвати чинний порядок у Європі. І при цьому, він буде наполягати на тому, що саме Росія - жертва, а не агресор. Тому з певної точки зору нинішня ситуація навіть гірша, ніж в часи Холодної війни.