Чи зможе Макрон утримати вплив і допомогти Києву?

Протягом останнього тижня в Парижі сталися дві події, на які варто звернути увагу в цей критичний для нашої держави момент.

Перша — відставка французького уряду на чолі з Мішелем Барньє. Її спричинив вотум недовіри, підтриманий лівими з «Нового Народного Фронту» (ННФ) і крайніми правими з «Національного зібрання» (НЗ) Марін Ле Пен. Уряд Барньє став найбільш ефемерним і недовговічним за всю історію сучасної П’ятої Французької республіки і другим, який пав після вотуму недовіри. Формально його відставка була викликана несприйняттям опозицією урядового проєкту про бюджет системи соціального забезпечення та методів роботи прем’єра та його команди.

Утім, у кожного з головних діючих персонажів цієї політичної драми є свої додаткові мотивації. Ліві, особливо активно ліві радикали з «Нескореної Франції», наполягають на тому, що їхня відносна більшість у Національній Асамблеї дає їм право на формування уряду. Лепеністами керує бажання продемонструвати свою реальну вагу у парламенті, де вони мають найбільшу партійну фракцію. До цього французькі експерти додають невтішні для Марін Ле Пен перспективи завершення судового процесу щодо неправомірного використання фондів Європарламенту для оплати праці парламентських співробітників НЗ: прокуратура вимагає її ув’язнення та п’ятирічної заборони обиратися на публічні посади (вирок очікується у березні). І лідер «Нескореної Франції» Жан-Люк Меланшон, і Марін Ле Пен вибудовують політичну гру, виходячи зі своїх президентських амбіцій, яким відповідає максимальне послаблення позицій Емманюеля Макрона з метою примусити його достроково піти у відставку.

Франція планує створити власну балістичну ракету, яка зможе дістати до Москви – ЗМІ

Відставка уряду Барньє стала черговим етапом гострої політичної кризи, викликаної неочікуваним рішенням чинного президента розпустити Національну Асамблею та призначити дострокові вибори, які закінчилися поразкою пропрезидентської коаліції і призвели до утворення унікальної для Франції ситуації, коли Національна Асамблея поділена на три антагоністичні блоки, жодний з яких не має переконливої (не кажучи вже про абсолютну) більшості. За цих умов прерогатива президента призначати прем’єр-міністра певною мірою перетворюється на формальність, оскільки за відсутності підтримки в Асамблеї будь-який прем’єр ризикує стати жертвою чергового вотуму недовіри. Формування широкої коаліції також виглядає надскладною проблемою з огляду на відсутність у сучасному французькому парламентаризмі коаліційної традиції: наразі жодна з партій не демонструє готовності хоча б модифікувати свої «червоні лінії».

Отже, політична ситуація у Франції у глухому куті і свідчить про серйозну кризу всієї системи державних інституцій країни. Це відбувається на тлі не менш серйозних економічних проблем, пов’язаних насамперед з кризою державних фінансів: за сім останніх років державний борг країни зріс у 1,6 разу, до 3,2 трлн євро, і становить понад 110% від ВНП. Уже тривалий час очевидно, що країна потребує глибоких реформ, але спроби провести їх не дають очікуваного результату: значною мірою — через низький «больовий поріг» французького суспільства, його неготовність сприймати жорсткі економічні реалії, якщо вони вимагають хірургічних заходів, на кшталт зменшення соціальних видатків. Це створює можливості для посилення привабливості лівих і правих радикалів, які пропонують прості та зрозумілі «рецепти» для вирішення нагальних проблем повсякденного життя.

Обґрунтовуючи своє рішення про призначення дострокових виборів до Національної Асамблеї, Макрон говорив про необхідність отримання політичної «ясності». Навряд чи він при цьому очікував, що його «експеримент» призведе до того, що 63% французьких громадян будуть підтримувати дострокову відставку президента.

Макрон у Польщі обговорить європейську миротворчу місію в Україні — Rzeczpospolita

Під час останнього звернення до нації він заявив про свій твердий намір залишатися на посаді президента до кінця повноважень. Основні зусилля Макрона зараз спрямовані на те, щоби роз’єднати партії, які складають ННФ, ізолювати лівих радикалів і перетягнути на свій бік соціалістів. Разом з тим це ускладнює можливість зберегти підтримку традиційних правих «республіканців», які становили одну з опор попереднього уряду. Фактично, Макрон веде боротьбу за збереження свого впливу у французькій політиці, своєї політичної значущості.

Саме час згадати про наші інтереси. На відміну від хитань довоєнного періоду, Франція Макрона виступає як важливий військово-політичний партнер України у боротьбі проти російської агресії, хоча чіткість заяв та сміливість пропозицій її очільника далеко не завжди трансформуються у конкретні дії та обсяги французької допомоги. Подальше послаблення позицій чинного президента ускладнює імплементацію його ініціатив з підтримки України, особливо в умовах загострення бюджетного дефіциту та відсутності стабільного уряду, який поділяв би зовнішньополітичні погляди Макрона.

Політичний хаос у Франції так само, як і фактичне міжцарів’я в Німеччині, пов’язане з підготовкою до нових парламентських виборів, відбуваються в період, коли сама можливість зупинити Путіна та перехопити стратегічну ініціативу у війні значною мірою залежить від єдності та ефективності дій наших європейських партнерів. Очевидно, що нестабільність франко-німецького «мотора» ЄС серйозно ускладнює досягнення цієї мети. Європейці мають також враховувати, що Дональд Трамп розглядає російсько-українську війну як європейську проблему і вважає, що вирішальний внесок у допомогу Україні повинні робити європейські держави.

Новообраний президент США перебував у центрі уваги під час церемонії відкриття після ремонту собору Паризької Богоматері і тристоронньої зустрічі з Емманюелем Макроном та Володимиром Зеленським в Єлисейському палаці, яка передувала урочистій події в соборі. Як повідомляли французькі ЗМІ, питання про організацію зустрічі трьох президентів опрацьовувалося тривалий час, але остаточну згоду Трампа вдалося отримати буквально в останню мить перед початком його двосторонніх перемовин з президентом Франції. Макрон доклав до цього максимальних зусиль, намагаючись підтвердити свої претензії на роль одного з провідних гравців міжнародної політики, зокрема на українському напрямку, та привілейованого посередника між США та Європою. Саме таким був меседж зрежисованого ним «дипломатичного балету» навколо відкриття собору, розрахованого також на внутрішню французьку аудиторію.

Наміри Макрона збіглися з планами Трампа, який прийняв запрошення, тільки отримавши запевнення, що на урочистостях у соборі він сидітиме поряд з президентом Франції. Трамп хотів продемонструвати всьому світу, що він, а не Джо Байден, є фактично домінантною фігурою в США та світовій політиці, таким собі Сонцем, навколо якого обертаються дрібніші небесні тіла. Інакше кажучи, Америка понад усе завжди і всюди!

Спостерігаючи за перебігом церемонії в Парижі, можна припустити, що новообраний лідер США залишив французьку столицю задоволеним. Те саме можна сказати і про Макрона: його ставка на любов Трампа до помпезного церемоніалу та креативне використання протоколу спрацювала. Разом з тим, Трамп скористався візитом, щоби жорстко нагадати своєму співрозмовнику та іншим європейським лідерам, що «НАТО має сенс, якщо вони сплачують за своїми рахунками». Певною мірою це мало б нагадати європейцям попередній досвід спілкування двох лідерів: особливі і дуже теплі зовні стосунки Макрона з Трампом не вплинули на рішення останнього вийти з Паризької угоди про зміни клімату та угоди щодо ядерної програми Ірану.

Зеленський про зустріч з Трампом та Макроном: «Якщо між нами, ми говорили про заморозку конфлікту»

Симптоматично, що президент Франції дуже стисло і загально написав про результати короткої зустрічі з американським та українським колегами, акцентувавши на продовженні «зусиль заради миру та безпеки». Якщо до слів Макрона додати оцінки з боку інших учасників, то видно, що зустріч мала дуже «попередній» характер: сторони виявили готовність до пошуку шляхів припинення війни в Україні.

Тристороння зустріч у Парижі і наступні коментарі не зробили зрозумілішими ні зміст мирної ініціативи від Трампа, ні хоча б попередній план його дій на цьому напрямку, і навіть не натякнули на його готовність прислухатися до українських та європейських (за винятком Віктора Орбана) аргументів.

Які додаткові висновки про наміри Трампа щодо України можна зробити на основі його дописів у соціальній мережі та висловлювань під час останніх інтерв’ю? По-перше, він тільки «формулює концепцію, як закінчити цю сміховинну (саме так сказано в його інтерв’ю «Нью-Йорк Пост». — О.Ш.) війну»: Трамп все ще не визначився з основними компонентами свого «мирного плану» для України. Відповідно, те, що виходить від його найближчого оточення, виглядає як обриси плану від «боса», хоча ці елементи навіюють песимістичні очікування. По-друге, Трамп підтвердив свій намір скоротити допомогу Україні. Ця публічна заява новообраного президента викликає, м’яко кажучи, нерозуміння з огляду на заявлений намір посадити Україну та Росію за стіл переговорів: вона не може розглядатися Путіним інакше як стимул для продовження наступальних дій проти послабленої України. Яким чином це стикується з ідеєю Кейта Келлога «накачати» Україну зброєю для посилення тиску на кремлівського диктатора?

Водночас очевидно, що реалізація будь-яких мирних ініціатив для досягнення «справедливого» для України миру неможлива без того, щоби зупинити просування путінських військ та ефективно протидіяти ракетно-бомбовим ударам проти українських міст і сіл. Наші партнери це, начебто, розуміють: висуваються цікаві ідеї, активізуються контакти, навіть оголошуються нові пакети допомоги, але навряд чи їх можна віднести до категорії «надзусиль», про нагальність яких на початку року абсолютно справедливо говорив президент Макрон.