Підтримати
Смерть Алєксєя Навального, російського опозиціонера, сама по собі була б шоком для Європи. Але для лідерів, які зібралися на Мюнхенській конференції з безпеки, смерть Навального стала лише однією з кількох зловісних подій для континенту. 17 лютого українська армія, позбавлена американських боєприпасів через те, що Конгрес не ухвалив законопроєкт про додаткову допомогу, була змушена відступити з міста Авдіївка.
Глухий кут у Конгресі відображає згубний вплив Дональда Трампа, чия люта опозиція допомоги Україні змусила республіканців підкоритися. Але привид повернення Трампа на пост президента під час виборів у листопаді нависає над Мюнхеном ще більш похмурою тінню. Тижнем раніше Трамп похвалився тим, що сказав союзнику, що не стане на його захист, якщо він не виконуватиме зобов'язань щодо витрат НАТО, повідомляє видання The Economist.
Поєднання переозброєння Росії, погіршення становища України та можливого повернення Трампа в Білий дім привело Європу до найнебезпечнішого за останні десятиліття переломного моменту. Європейські держави та армії задаються питанням, чи повинні вони долати цю кризу без свого союзника, з яким прожили майже 80 років.
Питання не тільки в тому, чи кине Америка Україну, а й у тому, чи може вона кинути Європу. Щоб заповнити простір, що утворився внаслідок відсутності Америки, Європі доведеться зробити набагато більше, ніж просто збільшити витрати на оборону. Їй доведеться переглянути природу військової могутності, роль ядерного стримування в європейській безпеці й далекосяжні політичні наслідки військової організації та структури.
Американські та європейські чиновники не втрачають надії на те, що американська допомога опиниться вУкраїні, про що вони й розмовляли на Мюнхенській конференції з безпеки. Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус наполягав на тому, що європейське виробництво зброї зростає "настільки швидко, наскільки це можливо", і сказав, що він "дуже оптимістичний" у тому, що Європа зможе заповнити американські прогалини. Інші применшували небезпеку, що виходить від Трампа.
"Ми повинні перестати стогнати, скиглити і бурчати з приводу Трампа. Усе залежить від американців... Ми повинні працювати з тим, хто перебуває на танцполі", — заявив прем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте.
Пісторіус має рацію в тому, що європейське виробництво зброї швидко зростає; наприкінці цього року континент зможе виробляти 1-2 мільйони снарядів на рік, що може випередити Америку. Але це може виявитися занадто пізно для України, якій, за даними Rheinmetall, потрібно близько 1,5 мільйонів на рік. І почуття терміновості воєнного часу все ще відсутнє. Європейські виробники експортують 40% своїх снарядів у країни, що не входять до ЄС, за винятком України; коли Європейська комісія запропонувала законодавчо встановити пріоритет України, країни-члени відмовилися.
Союзники розходяться в думці, скільки часу знадобиться Росії, щоб відновити свої сили до довоєнних стандартів, і терміни залежатимуть від західних санкцій. Три-сім років — це той діапазон, про який "багато хто говорить".
Ідея європейської "стратегічної автономії", на якій раніше наполягала лише Франція, була підхоплена іншими країнами. Витрати на оборону, які почали зростати після початку конфлікту між Росією та Україною у 2014 році, тепер значно збільшилися. Того року тільки три союзники по НАТО виконали завдання з витрачання 2% ВВП на оборону, яке було визначено як необхідний мінімум на торішньому саміті у Вільнюсі. Цього року його досягнуть щонайменше 18 держав — 62 % європейських союзників. Загальні витрати Європи на оборону становитимуть близько 380 мільярдів доларів — приблизно стільки ж, скільки й у Росії, якщо перерахувати за паритетом купівельної спроможності.
Великих грошей недостатньо. Майже всі європейські армії, як і американські, насилу справляються із завданням набору особового складу. Ба більше, збільшення витрат після 2014 року призвело до тривожного зростання боєздатності. У нещодавній доповіді Міжнародного інституту стратегічних досліджень у Лондоні йдеться про те, що кількість бойових батальйонів з 2015 року практично не збільшилася (Франція і Німеччина додали лише по одному) або навіть скоротилася, у Великій Британії — на п'ять.
Європі часто бракує того, що необхідно для ефективної та тривалої боротьби: можливостей командування та управління, таких як штабні офіцери, навчені керувати великими штабами; розвідки, спостереження; можливостей логістики, включно з повітряними перевезеннями; та боєприпасів, яких вистачить більше, ніж на тиждень або близько того.
"Те, що європейські військові можуть робити, вони можуть робити дуже добре, але вони зазвичай не можуть робити багато, не можуть робити це дуже довго, і вони налаштовані на початковий період війни, яку вели б Сполучені Штати", — зазначає військовий експерт Майкл Кофман.
Об'єднання ресурсів європейців також хороша ідея. Наприклад, протягом останніх 16 років група з 12 європейських країн спільно купувала й експлуатувала флот із трьох далекомагістральних вантажних літаків. У січні Німеччина, Нідерланди, Румунія та Іспанія домовилися про спільну купівлю 1000 ракет, що використовуються в системі протиповітряної оборони Patriot, використовуючи оптові поставки для зниження вартості. Такий самий підхід може бути використаний і в інших галузях, наприклад, під час закупівлі розвідувальних супутників. Складність полягає в тому, щоб розділити здобич.
Країни з великою оборонною промисловістю — Франція, Німеччина, Італія та Іспанія часто не можуть домовитися про те, як розподіляти контракти між своїми національними виробниками зброї. Наприклад Францію дратує європейська ініціатива "Небесний щит", у рамках якої 21 європейська країна спільно закуповує системи ППО, тому, що вона передбачає купівлю американських та ізраїльських пускових установок поряд із німецькими. Ці два завдання — нарощування військового потенціалу і відродження виробництва озброєнь — дуже складні.
"Оборонна промисловість Європи менш фрагментована, ніж багато хто вважає. Загальноєвропейське співробітництво в галузі танків незмінно зазнавало невдачі, а продовження франко-німецьких зусиль перебуває під питанням", — зазначає у своїй роботі Ян Джоель Андерссон з Інституту досліджень безпеки ЄС.
Брак робочої сили в Європі викликає настільки ж серйозні дискусії. У грудні Пісторіус заявив, що "в ретроспективі" Німеччина помилилася, скасувавши обов'язкову національну службу в 2011 році. У січні глава британської армії генерал сер Патрік Сандерс заявив, що підготовка західних суспільств до війни буде "загальнонаціональною справою", і що Україна показала, що "регулярні армії починають війни, а громадянські армії їх виграють".
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google