Бюджетна суперечка між Італією і ЄС може спричинити величезні політичні наслідки - NYT

Минулого тижня Європейська комісія відхилила поданий новим урядом Італії бюджет на 2019 рік. Віце-президент ЄК Валдіс Домбровскіс заявив, що іншого виходу не було. Передбачуваний дефіцит бюджету Італії у 2.4% ВВП занадто великий, щоб забезпечити скорочення заборгованості країни, яке є необхідним згідно з Пактом стабільності і зростання. Це рішення не несе прямих економічних проблем, але має величезні політичні наслідки, пише The New York Times.

Рішення знаменує різке зростання політичної напруженості між Італією й рештою Європи, що може призвести до виходу Італії з єврозони. Ескалація конфлікту між ЄС та Італією пов'язана з короткостроковими політичними інтересами обох сторін, але суперечить їхнім планам в довгостроковій перспективі. Як так вийшло, що відносини сторін опустилися до настільки низької точки?

Італія вже довго перебуває в економічному спаді. Показник доходу на душу населення не зростає близько 25 років. Майже 200 тисяч людей, переважно молоді й освічені, щорічно покидають країну, що є серйозною проблемою в поєднанні зі старіючим населенням - в Італії разюче висока частка громадян у віці 65 років і старше. Величезний борговий тягар ускладнює фінансування навіть базових інвестицій в інфраструктуру.

Корінь економічних проблем Італії, в основному, лежить в її власних рішеннях. Але ситуація ускладнилася через правила ЄС (або їх відсутність). Без внутрішнього центрального банку ринок векселів казначейства Італії схильний до паніки. Італійські банки, у яких немає надійної системи страхування депозитів, стикаються з таким же ризиком. Через два роки після кризи 2008-2009 років в Італії стався болючий спад економіки, повністю обумовлений цими проблемами, які знаходяться поза її контролем.

Обурені відсутністю доходів і високим рівнем невизначеності, в березні минулого року італійці проголосували за дві партії - "Рух "5 зірок" і "Лігу", які обіцяли зміни, особливо у відносинах між Італією і Європейським союзом. Однак партнери Італії з ЄС не виявили інтересу до зміни відносин. Всі бачать недоліки існуючої системи, але проблема в тому, що надання Італії поступок стало б політичним самогубством ЄС. Виникає питання: комісія раніше оминала бюджетні правила. Чому вона так нетерпима до італійського уряду?

Існують оптимістичні і цинічні припущення щодо причин відмови комісії. Суть оптимістичного в тому, що комісії довелося агресивно втручатися, щоб зберегти свою репутацію, тому що італійський уряд знущався над бюджетом. Економічне обґрунтування більшого дефіциту бюджету Італії виглядало радше як навмисна провокація і створення приводу для війни з європейськими чиновниками. Однак, якщо б це було так, у комісії не було сенсу вестися на неї.

Більш цинічна точка зору полягає в тому, що комісія грає в гру національної політики, зіштовхуючи одну націю проти іншої, навіть ціною довготривалого добробуту Європейського Союзу. Президент Франції Еммануель Макрон і канцлер Німеччини Ангела Меркель, втрачаючи популярність серед своїх виборців, люблять звинувачувати "зовнішнього ворога" в особі нового італійського уряду.

В інтерв'ю німецькій газеті Меркель заявила, що солідарність між членами єврозони не повинна перетворювати Європейський Союз на "союз боргів". Макрон у свою чергу сказав, що лідер партії "Ліга" Маттео Сальвіні був правий, вважаючи його своїм головним опонентом. Але Меркель і Макрон, безумовно, не перевершили у звинуваченнях новий італійський уряд, який обожнює перекладати відповідальність на Європу через проблеми Італії.

Якщо європейські комісари насправді дбають про майбутнє Європи так, як вони стверджують, ним необхідно докласти всі зусилля, щоб італійський уряд затвердив розумний бюджетний план, в якому дотримано баланс між запобіганням зростання боргу і вимогами італійського населення до його уряду.

Кращий спосіб запобігти поширенню найгіршої форми популізму - що відповідає інтересам як комісарів ЄС, так і італійських громадян - це визнати і розглянути скарги, які значна частина населення висловила при обранні нового італійського уряду.

Урок, який був винесений після 1930-х років у Німеччині, полягяє у тому, що коли непримиренна група націй намагається принизити країну, у якої є позики, за погану політику - наслідки можуть бути катастрофічними. Було б великою трагедією, якби ЄС повторив ту саму помилку з Італією сьогодні.