Боротьба за Нагірний Карабах може стати «репетицією» конфлікту між Росією та США — Bloomberg

 «Маленькі війни» можуть багато розповісти про найбільші геополітичні та військові проблеми світу. Для прикладу можна поглянути на конфлікт між Вірменією та Азербайджаном через Нагірний Карабах. Багато людей, мабуть, ніколи не чули про цей суперечливий регіон на Кавказі. Але бойові дії там виявляють «основні лінії розломів» у невпорядкованому глобальному середовищі, і це підкреслює найважливіші тенденції в еволюції сучасної війни, пише Bloomberg.

Певною мірою, немає нічого нового в тому, що зараз відбувається в Нагірному Карабаху. Зіткнення Вірменії та Азербайджану є одним із багатьох "заморожених конфліктів", що залишилися після розпаду Радянського Союзу.

Після розпаду СРСР вірменські війська окупували Нагірний Карабах у жорстокій війні, яка закінчилася в 1994 році. Бої призвели до загибелі десятків тисяч людей.

Не дивно, що режим припинення вогню, виявився занадто крихким. Тож поточний раунд бойових дій, який розпочався наприкінці вересня, коли азербайджанські війська прагнули повернути контроль над Нагірним Карабахом (у відповідь, як стверджував Азербайджан, на вірменські провокації), є просто черговим спалахом у довготривалій боротьбі.

Однак було б помилкою применшувати значення протистояння за Нагірний Карабах з двох причин.

По-перше – цей конфлікт яскраво виявляє безладдя, яке зараз панує в рамках міжнародної системи. Багато хто сприймає конфлікт Вірменії та Азербайджану як проксі-війну США та Росії, враховуючи те, що Туреччина, один із союзників Америки в НАТО, підтримує Азербайджан, тоді як вірмени мають тісні зв'язки з Москвою.

Хоча, Росія також підтримує хороші відносини з Азербайджаном, але Вірменія є членом Євразійського економічного союзу під керівництвом Кремля.

Однак більш значущою є напруженість в західному світі, яку яскраво демонструє протистояння за Нагірний Карабах.

Азербайджан - це не турецька маріонетка, але він отримав відверту підтримку Анкари у конфлікті. Дійсно, намагання Туреччини вплинути на конфлікт Вірменії та Азербайджану може свідчити про те, що війна є частиною великої гри Туреччини за вплив на її геополітичне сусідство, зусилля, яке включає також турецьке втручання в Сирію та Лівію.

Президент Туреччини Реджеп Ердоган, безумовно, не діє за вказівкою Вашингтона в цій справі: його уряд заявив про те, що він "повністю готовий" допомогти Азербайджану здобути контроль над Нагірним Карабахом, тоді як Вірменія звернулася за допомогою до США.

Позиція Ердогана викликала сувору реакцію президента Франції Емманюеля Макрона, який попередив, що його уряд "не прийме" ескалації конфлікту, яку підтримує Туреччина.

До того ж, Франція та Туреччина підтримують протилежні сторони у громадянській війні в Лівії, що призвело до інциденту в червні, коли турецьке морське судно нібито збиралося атакувати французький військовий корабель. Французько-турецька суперечка стала різким розривом в рамках Організації Північноатлантичного договору, яка і без цього зіштовхнулася з деструктивною політикою з боку США, що поставило під загрозу «загальну згуртованість» НАТО.

Конфлікт Вірменії та Азербайджану демонструє хаотичність суперечливих інтересів впливових країн та геополітичні інтриги.

Президент Росії Владімір Путін міг би "програти" нинішню кризу в Нагірному Карабаху, якщо Азербайджан завдасть Вірменії військової поразки, але російський лідер все одно отримає вигоду від того, що слабке трансатлантичне співтовариство стане ще більш розділеним.

Ще однією причиною серйозно сприймати конфлікт між Вірменією та Азербайджаном є те, що невеликі війни історично служили генеральними репетиціями для більш масштабних військових конфліктів, оскільки вони «відкривають полігон» для нових концепцій та можливостей.

Громадянська війна в Іспанії дозволила фашистським державам «експериментувати» із залякуванням мирного населення. Це дало Німеччині цінні уроки стосовно ведення війни. Таким же чином бойові дії на Кавказі є однією із серії останніх воєн, які дають підказки про те, як може розгортатися наступний глобальний конфлікт між великими країнами.

Російське втручання в Україну в 2014 році стало, мабуть, першим попередженням. Цей конфлікт показав, як постійний конкурент Америки – Росія, тепер поєднує кібератаки з кінетичними ударами, використовуючи можливості радіоелектронної боротьби для виявлення та дезорієнтації сил противника, а також використовуючи безпілотники, артилерію з точною керованістю та інші вдосконалені ударні можливості для руйнування української оборони.

Подібним чином, громадянська війна в Сирії «запам’яталася» не завдяки жорстокому режиму Башара Асада, а тим, наскільки ефективно Москва використовувала свої можливості точного нанесення ударів проти сирійської опозиції.

Обидва конфлікти показували те, з чим можуть зіштовхнутися США в потенційному конфлікті з Росією. Такий конфлікт змусить навіть міцну американську армію «боротися за виживання».

Таким чином, конфлікт Вірменії та Азербайджану є показовим. Ракетні удари по житлових районах нагадують про те, що впливові противники Америки можуть атакувати тилові райони та логістичні вузли (наприклад, у Центральній Європі), які Вашингтон здавна вважав безпечними.

Американським військам знадобиться важка броня, щоб протистояти російському натиску в Прибалтиці. США буде важко отримати перевагу на ранніх стадіях конфлікту з Росією.

Конфлікт навколо Нагірного Карабаху може здатися пережитком радянського минулого у віддаленій частині світу. І все ж запеклі бої між Вірменією та Азербайджаном, насправді можуть передбачити майбутнє, резюмує видання.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Вперше з 1993 року: Азербайджан встановив свій прапор у місті Джебраїл

Баку почав наступ в Нагірному Карабаху, прагнучи відновити суверенітет над регіоном. Найближчі дні покажуть, чи вдасться Азербайджану досягти своєї мети. Поки ж азербайджанська армія взяла під контроль шість населених пунктів регіону і кілька стратегічних висот в зоні конфлікту. Про те, що відбувається в Нагірному Карабаху, читайте в статті Володимира Кравченка «Осіннє загострення».