Білорусь не наважиться піти шляхом України - National Interest

Третього лютого білоруський президент Олександр Лукашенко виступив з дуже жорсткими заявами на адресу Росії - країни, яка підтримує його ж режим.

Але попри зухвалі коментарі білоруського лідера, дуже мало шансів того, що його слова змусять Москву продовжувати підтримувати його країну. Статус-кво вірогідно розшириться. А це означає, що значення Білорусі для Росії буде скорочуватися.

"Тож у Лукашенка не великий вибір. Або він погодиться на повну участь у російських інтеграційних ініціатива, або ж його режим зазнає краху. З цієї точки зору, Москві не потрібно навіть вдаватися до драматичних кроків, щоб приструнити Лукашенка, оскільки час працює проти білоруського президента", - пише на сторінках The National Interest директор The New York Consulting Bureau Ніколай Пахомов.

Лукашенко кілька годин перед пресою перераховував несправедливі вчинки Росії. Мінськ також зробив кілька кроків, щоб нагадати Москві про свою самостійність. Зокрема, він передав російського блогера Олександра Лапшина Азербайдажну, який розлютив Баку поїздкою в Нагірний Карабах. Лукашенко пропустив кілька самітів, організованих проросійськими організаціями, на яких говорили про інтеграцію пострадянського простору. Також автор нагадує про відмову Білорусі від спільної з Росією системи протиповітряної оборони, яка, згідно з задумом, повинна була з'явитися ще минулого року. На тлі всього цього експерти не виключають, що між Росією і Білоруссю може початися серйозний конфлікт.

Математика російсько-білоруських відносин за останні 20 років проста. Цифри варіюються, але помірковані підрахунки кажуть, що Білорусь отримала близько 100 мільярдів російських інвестицій, а також різні пільги і підтримку. Росія ж від цієї співпраці отримала менше. Вона не отримала серйозних доходів від спільних проектів. А після обміну санкціями з Заходом, на російському ринку з'явилися "білоруські ківі" і "білоруський хамон", що теж принесло більше вигоди Мінську, ніж Москві.

В політичному полі проект "Союзної держави" Росії і Білорусі так і не був реалізований. Також на тлі загострення конфлікту мід Заходом і Москвою, Лукашенко зайняв дуже обережну позицію і не став однозначно на російській стороні. Мінськ не визнав самороголошені "республіки" в грузинській Південній Осетії і Абхазії. Білорусь також не дозволила своїм громадянам воювати проти України в Донбасі, що стало демонстрацією доброї волі новій українській владі.

Більшого успіху вдалося досягти завдяки Євразійському союзу. Головна відмінність цього російського проекту від попереднього в тому, що ЄвразЕС більш структурований. Крім того, він чітко ставить інтеграційні цілі, які багато в чому нагадують цілі Євросоюзу. Цей структурований проект обмежив темперамент і владу Лукашенка. Конфлікти між Москвою і Мінськом продовжують множитися.

Після початку війни проти України в 2014 році, Москва почала більш уважно ставитися до своїх ресурсів, зокрема зовнішньополітичних. Перегляд відносин з усіма союзниками був на порядку денному Кремля. За таких умов не дивно, що Лукашенко опинився від сильним тиском Москви. У нього лишився вибір або слідувати російському сценарію, або захищати свої позиції. Лукашенко обрав другий варіант. Наступний крок за Москвою.

Деякі оглядачі припускають, що Кремль може почати кампанію з повалення режиму білоруського президента. Однак, на думку автора, такі радикальні заходи не потрібні.

"Теоретично, Мінськ може перемогти у загостренні з Москвою, якщо розвернеться від Росії до Заходу. Але, зжається, білоруський президент пропустив таку можливість такого розвороту вже давно. Тому, з такої точки зору, майже не можливо передбачити, як Лукашенко може політично вижити без підтримки Москви. Білорусь часто порівнюють з Україною, яка змогла переконати Росію, що вона нібито бере участь в пострадянській інтеграції, а потім зробила розворот на Захід, хоч цей процес був і болючим", - йдеться в статті.

Автор додає, що порівняння України і Білорусі насправді лише допомагає зрозуміти, наскільки країни різні. По-перше, Захід дуже добре знає Лукашенка і називає його "останнім диктатором в Європі" з певних причин. Навряд чи він зможе раптом стати новоспеченим демократом. І його прийняття може бути дуже токсичним для європейських політиків. По-друге, білоруські інтелектуали і політики, які боролися за розворот Білорусі в бік Заходу, залишили країну або не мають великої підтримки серед виборців. По-третє у Білорусі немає сильного антиросійського народного руху. По-четверте, білоруському президенту дуже потрібна зовнішня підтримка, особливо гроші для функціонування проблемної білоруської економіки. Йому потрібні мільярди доларів. У Заходу немає можливостей дати йому стільки грошей, скільки йому потрібно. Зважаючи на наміри адміністрації президента США Дональда Трампа і внутрішні потрясіння в ЄС, "у Лукашенка немає вибору, як слідувати сценарію Москви".

Автор зауважує, що Білорусь дуже важлива для російського інтеграційного проекту. Її освічені працівники і великий ринок вже додає сили Євразійському союзу. Але Кремль не може витрачати час, чекаючи, що економічні проблеми змусять Лукашенка бути більш лояльним і готовим до співпраці. Також автор зазначає, що часи, коли Росія вдавала успіх інтеграційного проекту і витрачала мільярди доларів на декларації про дружбу і свята на самітах, тепер у минулому.

"Зараз пострадянським лідерам час вирішити, будуть вони брати участь у російській інтеграції чи ні. І Олександр Лукашенко може виявитися тим, у кого найменший вибір", - йдеться в статті.

Нагадаємо, третього лютого під час прес-конференції Лукашенко зробив кілька різких заяв на адресу кремлівського режиму, зокрема, заявив, що "друг Путін" штовхає його в напрямку Заходу, пригрозив судом за обмеження поставок нафти і пообіцяв порушити кримінальну справу відносно голови Россільгоспнагляду. Також Лукашенко заявив, що братня Україна веде війну за незалежність. Він підкреслив, що Білорусі не можна допустити того, щоб довелося воювати за самостійність, яка далася "дешево".