В Україні багаті багатіють, а бідні стають ще біднішими – Atlantic Council

Після 27 років незалежності українська економіка продовжує боротися. Країна, схоже, застрягла в частковому переході від адміністративно-командної економіки до ринкової. Багато державних компаній були приватизовані, але багато з них залишаються під контролем держави і погано управляються. Є приватні, але небезпечні права власності. Є лібералізація на енергетичних ринках, а ціни на газ в основному субсидуються. Існує тіньовий ринок землі, але законодавча влада шістнадцять разів продовжувала мораторій на її продаж. Є приватні інвестиції, але рух капіталу обмежено, а міноритарними акціонерами зловживають. Цей список можна продовжити, пише Тимофій Милованов для Atlantic Coucil.

Автор зазначає, що стандартна логіка економічного переходу виглядає так: реформи непопулярні. Є короткочасні невдахи. Люди втратять роботу в неефективних галузях і змушені будуть платити ринкову ціну за комунальні послуги та продукти. Є також довгострокові переможці. Все населення і особливо майбутні покоління отримають вигоду від кращої, ефективнішої і процвітаючої економіки. Але переможені - пенсіонери, державні службовці, шахтарі - краще організовані, ніж переможці. Переможені будуть чинити опір реформам. Слабкі політики-популісти будуть прислухатися, і реформи будуть зриватися.

"Це, схоже, теж історія про українські реформи. У нас є цикли революцій і політичних криз, які приводять до влади нові уряди. Потім нові уряди проводять амбітні реформи. З'явилися нові кадри реформістських політиків і активістів громадянського суспільства. Створюються нові регулюючі органи, а нові компетентні і чесні професіонали впроваджуються в державну бюрократію. Кілька років потому реформи застрягли, і публіка розчарувалася, а реакційні сили перегрупувалися", - пише Милованов.

Але що, якщо Джоел Геллман прав? В 1998 році Геллман, нині декан з Джорджтаунського університету, написав впливову статтю в World Politics, в якій стверджувалося, що є добре організовані еліти, які зацікавлені в "перехідному етапі". Це "інсайдери підприємств, які стали новими власниками тільки для того, щоб позбавити свої фірми активів", "комерційні банкіри, які виступають проти макроекономічної стабілізації, щоб зберегти свої надзвичайно вигідні можливості арбітражу на перекручених ринках", і "місцеві чиновники, які перешкоджали проникненню на ринок в своїх регіонах для захисту своєї частки місцевої монопольної ренти".

Ми можемо розширити цей список, включивши в нього багатьох тих, хто досягає успіху в сьогоднішній Україні. Консультанти по міжнародному та внутрішньому розвитку зайняті асигнуванням мільйонів доларів і євро від своїх платників податків на реформи. Ці кошти можуть вичерпатися, якщо Україна стане економічно і політично незалежною.

Сільськогосподарські компанії знайшли способи працювати в сірих зонах правової системи. Деякі виступають проти міжнародної конкуренції, яка може привести до лібералізації ринку землі. ІТ-індустрія процвітає частково через слабке адміністрування. Якщо буде реалізована реальна податкова реформа, багато ІТ-компанії побачать, що їхні прямі витрати зростають. Банківська індустрія є одним з примітних вийнятків, які підтверджують правило. Ми бачили, скільки опору було для усунення банків, які фінансували, наприклад, власний бізнес, за рахунок платників податків. Це опір вказує, скільки на карту поставлено для тих, хто хотів би зберегти статус-кво.

Останнім, але, можливо, найважливішим прикладом є медіа. ЗМІ є ключем до громадської думки і, отже, в кінцевому підсумку до прогресу в країні. Сьогодні більшість українських ЗМІ покладаються на фінансову підтримку олігархів або міжнародних донорів. Їх бізнес-модель - це захист інтересів своїх спонсорів проти інтересів їхніх опонентів. Якщо реформи будуть успішними, ця модель мертва.

Геллман стверджував, що країни можуть застрягти в переході саме тому, що реформи створюють потужний виборчий округ, який одержує вигоду від застрявання. Цей суб'єкт пручається повного переходу до ринкової економіки підтримує непереконливі "обережні і повільні" реформи і підтримує нові реформи.

Таке може бути в Україні. Автор задається питанням, що з цим робити країні? Природна потреба - боротися з потужними елітами. Прикладами є люстрація і антикорупційний порядок денний. Такі ініціативи важливі. Однак є небезпека. Боротьба з корупцією може залишити політиків більш зацікавленими в боротьбі з попередніми елітами, ніж у реальному переході до ринкової економіки.

Альтернативний підхід - амністія: пробачити минулі злочини і перейти до нового, кращого соціального договору між елітами та громадськістю. Небезпека такого підходу полягає в тому, що еліти будуть приймати амністію, але не новий соціальний контракт.

Яким би не було рішення, українці мають визнати проблему "втраченого в перехідний період" і почати пошук шляху вперед.

Минулого року Atlantic Council писало, що Україна може скористатися досвідом Румунії для перезапуску економіки - Українські держкомпанії можна об'єднати в спеціальний фонд, який залучить іноземних інвесторів.