Україні потрібен стрибок на новий щабель реформи науки – експертка

Минуло чотири роки від початку реформи науки в Україні: 16 січня 2016 року набув чинності закон "Про наукову і науково-технічну діяльність". Життя науковців за цей час не покращилося, а їх самих стало менше.

Професійна реалізація в науці в Україні є ще менш імовірною, а повноцінне використання можливостей Європейського дослідницького простору та міжнародної співпраці залишається нездійсненним, пише у своїй статті для ZN.UA членкиня робочої групи Національної ради з питань розвитку науки і технологій Юлія Безвершенко.

Станом на сьогодні низка актів Кабінету міністрів відсутні або потребують суттєвого доопрацювання. Проблема насамперед у практиці життя, коли конкретний учений мусить вигадувати якісь хитромудрі способи, щоб скористатись дуже скромними державними можливостями для професійного розвитку.

"Ще з початку 2016 року слід було проводити консультації з науковцями та фахівцями, які відповідають за адміністрування та регулювання відповідних процесів. Сідати за один стіл і у відкритій дискусії формувати життєздатні рішення: від наукових стажувань до адміністрування міжнародних грантів", - наголошує експертка.

По багатьох із цих питань зараз іде інтенсивна робота, але чому треба було чекати кінця 2019 року, запитується вона.

Водночас інтеграція національного дослідницького простору у Європейський дослідницький простір (ЄДП) шляхом реалізації його пріоритетів буксує з 2015 року. Хоча забезпечення такої інтеграції державою зафіксовано у законі про наукову і науково-технічну діяльність.

"Це питання, яке за час нашого членства в ЄДП, тобто з 2015 року, майже не зрушило з місця. А рамкова програма Євросоюзу з досліджень "Горизонт-2020", завдяки асоційованій участі в якій ми й отримали низку можливостей, вже добігає кінця", - пише членкиня Нацради.

Слід сподіватися на системну роботу в цьому напрямі робочої групи Національної ради з питань розвитку науки і технологій, наукового комітету і МОН, а також на політичну підтримку цьому пріоритету з боку уряду.

Новими викликами є приєднання України до наступної рамкової програми "Горизонт Європа" та низка дій з узгодження політик у сфері науки з тими, що діють чи розробляються в ЄС. Але дуже прикро, що 2020-го українські науковці починають нову сторінку, не маючи надійного фундаменту результатів системних дій з 2016 року.

"Отже, науковцям стало жити гірше, але чи внаслідок реформи? Ні, адже велика частина суттєвих новацій залишилася наразі лише на папері або почала впроваджуватися лише протягом останніх року-півтора", - вважає авторка.

На її думку, гірше стало через бездіяльність або недостатньо якісне виконання урядами своїх обов'язків у 2016–2019 роках. А також через інертність наукової системи в цілому, що у поєднанні з недостатньою спроможністю держави виконувати закони і браком фінансування призводить до стагнації наукової сфери.

"Це історія і про відсутність політичного лідерства щодо науки протягом тривалого часу, і про те, що реформи не зробити безоплатно. На трансформацію системи потрібні ресурси. Ентузіазму десятка небайдужих для зміни державної системи та багаторічних практик недостатньо", - наголошує Безвершенко.

З іншого боку, реальність 2020 року разом із втраченими роками та можливостями, але й із набутим досвідом і його аналізом потребує одночасного запуску і реформи науки 2.0. Ідеться про структурні реформи – реформу галузевих академій наук та еволюційні зміни в Національній академії наук.

Ці зміни вже напрацьовуються, визрівають і можуть та мають бути запущені паралельно. Від їхньої якості та швидкості впровадження залежить направду багато, якщо не все.

Докладніше про реформу науки в Україні та шляхи виходу з кризи читайте у матеріалі Юлії Безвершенко "Реформа науки 1.0: недоліки дизайну чи впровадження?".