Підтримати
Внаслідок війни РФ проти України майже сто тисяч дітей були змушені покинути інтернатні заклади. У співпраці з ЮНІСЕФ Україна все ще намагається знайти приблизно 26 тисяч із них, пише Reuters.
В дитячому будинку-інтернаті в Одесі через чотири місяці після того, як Росія вторглася в Україну, після сигналу повітряної тривоги працівники поспішали евакуювати дітей у підвал. Серед них була 12-річна Таня.
15 червня Таню, яка страждає на аутизм і не розмовляє, вивезли з закладу, де вона проживала чотири роки, згідно з березневим наказом місцевої влади про евакуацію. Таня, як і багато дітей у великій системі дитячих будинків України, має батьків, але вони не мали змоги належним чином піклуватися про неї, тож держава взяла на себе ці обов’язки, сказав директор дитячого будинку.
Таня та четверо дітей з інвалідністю, що залишилися в притулку, разом з іншими дітьми з місцевих дитячих будинків проїхали близько 800 км залізницею до іншої державної установи подалі від бойових дій.
Після 11-годинної поїздки потягом Таню доставили в безпечне місце, але протягом 40 днів вона та 16 інших дітей, за якими Reuters стежило із закладів Одеси, не з’являлися в національній базі даних України. Лише 25 липня національні органи влади повідомили, що їх місцезнаходження зареєстровано.
Це був один із прикладів труднощів, з якими зіштовхнулася Україна у пошуках дітей, яких розкидала війна. Місцезнаходження Тані та інших дітей, з якими вона подорожувала, тепер відоме, але ЮНІСЕФ каже, що потрібно знайти ще близько 26 тисяч інших дітей, які, замість того, щоб бути переміщеними в систему дитячих будинків, були повернуті сім'ям або законним опікунам після російського вторгнення.
Агентство Reuters поспілкувалося з низкою спеціалістів з прав дитини, організацій із захисту дітей, урядовців в Україні та за її межами, щоб розповісти про зусилля країни розшукати дітей, яких з дитячих будинків вигнала війна.
Будь-яка спроба знайти людей, які тікають від вторгнення, складна. Проте працівники захисту дітей та міжнародні організації, включаючи ООН, повідомили Reuters, що вони стурбовані відсутністю інформації чи ведення записів українськими міністерствами про те, де знаходяться діти. Представники ООН попередили, що деякі з них можуть бути жертвами насильства або торгівлі людьми, але конкретних доказів цього не надано.
У Національній соціальній сервісній службі України, яка, зокрема, наглядає за дотриманням прав дитини, заявили, що зробили «все можливе, щоб зберегти життя та здоров’я дітей і не залишити їх в епіцентрі бойових дій». У заяві сказано, що підтримка сімей здійснюється спеціалізованими соціальними службами та ведеться робота над вирішенням проблем.
Діти, яких з інтернатів вигнала війна
Коли Росія вторглася в Україну 24 лютого, в українській мережі з понад 700 закладів – відомих як дитячі будинки або «інтернати», перебували понад 105 тисяч дітей. Це дещо більше 1% дитячого населення країни – це найвищий рівень інституціоналізації в Європі, згідно з даними ЄС та ЮНІСЕФ.
За даними ЮНІСЕФ, близько половини дітей в українських дитячих будинках мали інвалідність. Але державна система обліку в Україні, відома як Єдина інформаційно-аналітична система (ЄІАС) «Діти», не була в змозі відстежувати дітей, яких відправили додому з закладів, згідно з даними проекту «Супровід урядових реформ в Україні» (SURGe).
Замість цього в базі даних містилася загальна інформація про дітей, наприклад, чи є у них брати і сестри, інвалідність, чи підлягають вони усиновленню. Команда SURGe почала збирати дані про статус дітей із дитячих будинків вручну, використовуючи Google-форми та Google-таблиці. Вони також почали створювати модуль збору інформації для додавання до бази даних, яка почала працювати в травні.
Завдання ускладнювалося тим, що інтернати підпорядковані трьом різним міністерствам, а відповідальність розподілена на 24 регіони, сказав представник SURGe.
На кінець червня команда SURGe повідомила, що отримала дані від 750 із 751 дитячого будинку в Україні про кількість дітей, яких відправили додому, евакуювали та тих, які залишилися в інтернатах.
Станом на 29 липня понад 96 тисяч дітей було повернуто батькам або опікунам, показали дані SURGe. Ще 1 900 дітей з подібною ситуацією, як у Тані, були евакуйовані в інші дитячі будинки в Україні.
Згідно зі статистичними даними Національної соціальної сервісної служби України і ЮНІСЕФ, з 48 тисяч дітей, які проживали в інтернатах, близько 38 800 були повернуті батькам або опікунам. Зараз уряд України і ЮНІСЕФ працюють над тим, щоб відвідати цих дітей.
В ЮНІСЕФ кажуть, що це означає знайти та відвідати кожну дитину, включно з місцями, де йдуть бойові дії.
«Якщо ви не відвідаєте кожне місце, важко визначити, чи зникли діти»,—сказав старший регіональний радник ЮНІСЕФ у Європі та Центральній Азії з питань захисту дітей Аарон Грінберг.
Станом на кінець липня ЮНІСЕФ та партнери приділили найбільше уваги 13 047 дітям, які повернулися в сім’ї з цілодобової опіки, як найбільш уразливим. Вони сказали, що продовжуватимуть стежити за цими дітьми та працюють над тим, щоб охопити інших.
11 серпня Комісія ООН з прав людини висловила занепокоєння щодо благополуччя дітей з інвалідністю з інтернатів України. Окрім «відомих проблем» у системі, за словами експертів Комісії, «зараз бракує інформації про місцезнаходження дітей».
«Відомі проблеми», зокрема, включали нехтування, жорстоке поводження та фізичні обмеження.
Уповноважена президента України з прав дитини Дар'я Герасимчук повідомила Reuters, що уряд звернувся до міністерств, які займаються правами дітей, з вимогою контролювати їхній добробут і здатність батьків забезпечити дітям догляд вдома. Але на запитання про дітей із закладів, які не були відстежені, вона сказала, що координацію потрібно покращити.
Зокрема, за її словами, є проблеми з дітьми, яких евакуювали прийомні сім’ї чи опікуни, а також ті, які залишили Україну в перші десять днів бойових дій. Але вона додала, що не всі діти потребують посиленого нагляду.
Герасимчук також повідомила, що не має інформації про стан 4 777 дітей, яких з початку війни відправили додому з дитячих будинків під російською окупацією в Луганську, Донецьку та Херсоні. Україна заявила про те, що понад сім тисяч дітей було вивезено до Росії.
Соціальні сироти
Таня, як і багато вихованців системи дитячих будинків України, є «соціальною сиротою» – діти, батьки яких не можуть піклуватися про них або позбавлені батьківських прав згідно з українським законодавством.
Законодавство визначає, що діти можуть бути відібрані у батьків, які, наприклад, мають хронічну залежність або судимість, або які не виховують своїх дітей. Деякі батьки залишають дітей в інтернатних закладах, оскільки працюють за кордоном.
Батьки Тані не могли припинити працювати, щоб доглядати за нею, кажуть працівники дитячого будинку. За словами директора, їх позбавили батьківських прав.
Це не перший випадок, коли в Україні масово «виселяють» дітей із інтернатів. Попри це, працівники захисту дітей кажуть, що країна була погано підготовлена.
На початку пандемії COVID-19 у 2019 році, за даними ЮНІСЕФ, 42 тисячі дітей, у тому числі з інвалідністю, були звільнені з-під опіки без перевірки їхніх сімейних умов.
Грінберг з ЮНІСЕФ заявив, що безуспішно закликав Київ прийняти програмне забезпечення, яке він і уряди у багатьох країнах використовують для створення системи цифрового «відстеження». Таке програмне забезпечення дозволяє записувати медичну документацію дітей і їхні потреби відповідно до стану здоров’я.
Моніторинг
Наприкінці березня благодійна організація «Partnership 4 Every Child» підписала договір з ЮНІСЕФ про збір інформації та підтримку дітей із дитячих будинків, які постраждали від війни.
Оскільки централізованих даних не було, організація склала перелік установ, куди можна звернутись, і відправляла соціальних працівників для відвідування сімей або зверталася до місцевих служб у справах дітей, розповіла директор благодійної організації Василина Дибайло.
За її словами, наразі звіти не виявили випадків зникнення дітей. Попередні звіти про візити показали, що потреби сімей коливаються від ліжок до фізіотерапії. Також, за словами Дибайло, багато батьків хвилювалися за освіту з початком нового навчального року.
Бідність
Україна прийняла право на сім’ю, що є частиною Конвенції ООН про права дитини, у 1991 році. Це право є частиною статуту ЄС, і інші країни Східної Європи, такі як Румунія та Словаччина, отримали фінансування від блоку, щоб закрити дитячі інтернатні заклади, сказав генеральний директор благодійної організації Lumos Пітер МакДермотт.
Україна, нещодавно визнана кандидатом на вступ до ЄС, не отримала коштів блоку на закриття таких закладів і протистояла цій тенденції. Згідно з останніми порівняльними даними, з 1990 року кількість дітей у інтернатних закладах України зросла майже вчетверо. У сусідніх країнах ЄС цей рівень не змінювавсяабо впав.
Бідність є основною причиною відправлення дітей в інтернатні заклади – 80% сімей потрапляють за межу бідності після народження другої дитини, згідно з дослідженням 2021 року про системи захисту дітей.
Людмила Кривощій, яка живе на південь від Києва, сказала, що забрала свого 10-річного сина Артема, який має синдром Дауна, додому, коли інтернат, де він перебував, закрили на COVID-карантин за два тижні до початку війни.
Вдома Артему пропонували онлайн-консультації психолога та логопеда, але він не хотів дивитися на комп’ютер, розповідає мама. Тепер він багато часу проводить у своєму смартфоні. Жінка сподівалася, що війна закінчиться і Артем повернеться до школи.
«У школі він був більш самостійним. Тому мені подобався цей навчальний заклад», — додала вона.
«Європейський напрямок»
Деякі спеціалісти з догляду за дітьми кажуть, що чим довше дитина перебуває в інтернаті, тим більша ймовірність того, що вона зазнає порушень розвитку.
«Діти повинні бути в змозі сформувати прив’язаність принаймні до однієї дорослої людини», — сказав американський соціальний працівник Джон Вільямсон.
З огляду на це, в 2017 році в Україні було розроблено законодавство про зменшення кількості дітей в інтернатах. Одеська школа-інтернат, де жила Таня, мала стати частиною цієї «програми».
Директор будинку-інтернату Андрій Печений розповів, що до війни в інтернаті перебувало близько 110 осіб, як діти з інвалідністю, так і дорослі.
«Ми всі розуміємо, що в Україні скоро не буде дітей в будинках-інтернатах. Ми рухаємося в європейському напрямку», — сказав Печений.
Дітей з обмеженими можливостями оцінюють «дефектологи» перед тим, як їх відправляють в інтернати, класифіковані за спектром особливих потреб.
Дефектолог Ірина, яка працювала з Танею, розповіла, що діти будинку-інтернату в Одесі відвідували три 35-хвилинні заняття на тиждень, переважно логопедичні та комунікативні. Решту часу вони займалися іншими видами діяльності – садівництвом, шиттям, малюванням.
Політика
У червні 2021 року уряд президента України Володимира Зеленського відмовився від деяких реформ 2017 року, затверджених попередньою адміністрацією. Він вирішив виключити деякі типи закладів і залишити під опікою близько 50 тисяч дітей, включаючи дітей з особливими потребами та дітей віком до трьох років.
Уповноважена президента України з прав дитини сказала, що країна хоче реформувати систему, але уряд спочатку повинен забезпечити підтримку сімей, щоб вони могли самостійно піклуватися про своїх дітей.
Закриття інтернатних закладів є політично чутливим кроком в Україні, оскільки дитячі будинки є одним із небагатьох надійних джерел роботи, а також приносять гроші місцевим громадам, кажуть експерти з питань захисту дітей.
У звіті за 2021 рік колишній уповноважений з прав дитини зазначив, що утримання однієї дитини в інтернатному закладі коштує в середньому понад 200 тисяч грн на рік. Для порівняння, ВВП України на душу населення минулого року, за даними Світового банку, становив 4 835 доларів.
За словами співробітників будинку-інтернату, Таня вперше потрапила в Одеський дитячий будинок у 2018 році у віці 8 років, після того, як її батьки розлучилися і у матері народилася друга дитина.
У червні, коли війна наближалася до Одеси, співробітники дитячого будинку сказали, що зателефонували матері Тані, аби запитати, чи може вона забрати її. Однак у неї не було ресурсів, тому держава взяла на себе відповідальність за переведення Тані до іншого закладу, сказав Печений.
У червні працівники інтернату супроводжували Таню в 11-годинній поїздці потягом на захід. Під час візиту до дитячого будинку її опікуни сказали агентству Reuters, що стурбовані, адже навіть такий легкий жест, як перегортання сторінки в книзі, може засмутити дитину з аутизмом.
Коли Таня приїхала до центру реабілітації «Лелеченя», вона була заплакана та схвильована, за словами репортера Reuters. Директор центру Лілія Амброзівна розповіла, що заклад не призначений для проживання. Новоприбулі діти були непередбачувані, додала вона. Однак до серпня Таня «влаштувалася добре», розповів репортер.
Про те, чому державних дітей вчасно не вивезли з лінії фронту, читайте у статті Алли Котляр «Операція «Неевакуація».
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google