The Economist: Війна в Україні має три потенційні закінчення

Військова конфронтація між Росією і Україною - це не етнічний конфлікт. Етнічні українці й росіяни, швидше за все, воюють по обидва боки від лінії фронту. І радикальний націоналізм - це не головний мотив українського опору, попри всі заяви Москви.

Також це не релігійна війна. І Росія, і України - світські держави. Територія теж не головна причина битви між ними, хоча окупація певних регіонів залишається великою перешкодою для підписання мирної угоди. Конфлікт став вираженням сутички двох різних форм організації соціального і політичного життя в межах двох країн, які колись складали велику частину радянської території. Про це в статті для The Economist пише генеральний директор «Російської ради з міжнародних справ» Андрєй Кортунов.

На його думку, нинішня війна - це також інтелектуальна і духовна конфронтація двох типів мислення, двох поглядів на сучасну міжнародну систему і світ загалом. Двох протилежних концепцій про те, що правильно і справедливо, а що ні, що легітимно, а що ні. На думку Кортунова, не можна сказати, що Україна вже відбулася як ліберальна демократія західного зразка. Але вона впевнено рухається в цьому напрямку. Росія, у свою чергу, теж не стала азіатською чи європейською авторитарною державою в класичному розумінні. Але впродовж останніх 20 років вона віддалялася від ліберальної демократичної моделі. Українське суспільство організоване знизу вгору в той час, як російське суспільство побудоване згори донизу. З моменту проголошення незалежності в 1991 році Україна обрала 6 президентів. Кожен з них переміг на дуже конкурентних виборах. За цей же час у Росії було лише три лідера. І кожного разу нового президента ретельно відбирав і підтримував його попередник.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

WP: Щоб зупинити війну в Україні, потрібно повчитися у Рейгана

Історики, культурологи й соціологи сперечаються щодо причин виникнення цих яскравих розбіжностей. Але важливіше те, що фундаментальна несумісність двох моделей соціальної організації не лише призвела до військової конфронтації в центрі Європи, вона також диктує, як кожна зі сторін поводиться в конфлікті. Результат війни буде мати наслідки, які вийдуть далеко за межі Європи.

Багато російських експертів кажуть, що масивні військові поставки з Заходу - єдина причина, чому Україна досі не зазнала поразки і не здалася. Але це твердження жодним чином не пояснює джерела української мотивованості. Можна для прикладу подивитися на Афганістан, де масштабна військова підтримка США впродовж багатьох років не зупинила блискавичного захоплення країни «Талібаном». Звісно, конфлікт в обох країнах не можна напряму порівнювати. Однак, одна річ цілком очевидна: якщо афганці в 2021 році більше не були готові битися за свою країну і за свої цінності, то українці в 2022-му точно готові.

Ставки війни в Україні навряд чи могли б бути вищими. Йдеться про майбутнє міжнародної системи і світового порядку. Але найважливіше, що йдеться про розуміння самої сучасності і, як результат, бажаних моделей соціального і політичного розвитку. На думку автора, існує три сценарії закінчення війни. І кожен з них буде мати надзвичайні геополітичні наслідки.

Якщо Кремль зазнає однозначної поразки у цьому епічному протистоянні, світ знову повернеться до однополярності, незважаючи на протест Пекіна. Якщо Україна - «незавершена справа» для Путіна, то статус Росії - незавершена справа для багатьох на Заході. Перемога України може призвести до появи стриманої і зосередженої на внутрішніх проблемах Росії. Така тиха Росія дозволить Заходу легше розібратися з Китаєм, який залишається єдиною перешкодою для ліберальної гегемонії й довгоочікуваного «кінця історії».

Якщо ж війна закінчиться неідеальною, але прийнятною для всіх мирною угодою, результат битви між російською і українською моделями буде відкладений на пізніше. Запекле змагання між двома моделями соціальної організації продовжиться, хоч і в менш жорстокому режимі. Неідеальний компроміс між Заходом і Росією може потягнути за собою ще важливіший компроміс між Заходом і Китаєм. Якщо домовитися з Путіним вдасться, тоді угода з Сі Цзіньпіном буде логічним продовженням. Порозуміння між Китаєм і Заходом буде вимагати часу, енергії і політичної гнучкості з західного боку. Це призведе до утворення глобального порядку, в якому будуть змінені система ООН, архаїчні норми міжнародного закону, а також відкалібровані МВФ і СОТ.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

WSJ: Чи здатна Україна перемогти у війні і що буде далі?

Якщо ж мирної угоди не буде і війна в Україні продовжить свій шлях через тяжкі цикли хитких режимів припинення вогню і ескалацій, можна очікувати занепаду глобальних і регіональних організацій. Неефективні міжнародні інститути можуть розпастися на тлі пришвидшеної гонки озброєнь, поширення ядерних арсеналів і збільшення регіональних конфліктів. Такі зміни призведуть до ще більшого хаосу, який буде панувати впродовж багатьох років.

Оцінювати вірогідність будь-якого з цих трьох сценаріїв надзвичайно важко. Надто багато незалежних змінних можуть вплинути на результат війни. Автор вважає, що той з них, який передбачає укладання угоди для припинення війни, був би найкращим варіантом. Інші ж або запроваджують зміни надто швидко, або блокують гостро необхідні реформи. Якщо війна провокує поступові, організовані і ненасильницькі зміни, в результаті яких глобальний порядок стане більш стабільним, це буде означати, що людство не змарнувало жертву українців.