Підтримати
Відносно коротка, але дуже кривава війна в Україні переходить до свого четвертого етапу. На першому етапі Росія намагалася повалити уряд Володимира Зеленського і захопити країну за три дні. На другому вона спробувала грубою силою завоювати Україну або принаймні її східну частину разом з Києвом. На третьому - Росія відвела свої розбиті війська з української півночі, відправивши їх на південь і південних схід, щоб захопити ці два регіони України.
І ось після провалу всіх попередніх етапів настав четвертий, який, швидше за все, стане вирішальним. Про це на сторінках The Atlantic пише американський політолог і колишній радник Держсекретаря США Еліот Коен.
Він стверджує, що для тих, хто народився після Другої світової, нинішня війна в Україні стане найбільш значущою в житті. Її результати визначить майбутнє стабільності й процвітання Європи. Якщо Україна зможе зберегти свою свободу й територіальну цілісність, принижена Росія буде стримана. Якщо ж Київ зазнає невдачі, шанси початку війни між НАТО і Росією зростуть, так само як і перспективи російського вторгнення в інші регіони на його західних і південних кордонах. Російська перемога заохотить Китай, який зараз холоднокровно спостерігає за західною рішучістю й військовими можливостями. Поразка Москви змусить Пекін бути обережним і стриманим. Відверта жорстокість й невиправдана агресія Росії, заснована на зловісній і водночас смішній брехні, поставила під загрозу те, що лишилося від міжнародного порядку й норм міждержавної поведінки. Якщо ця поведінка призведе до приниження на полі бою й економічного хаосу вдома, ці норми ще можна буде відбудувати певною мірою. Якщо ж Владіміру Путіну все зійде з рук, відбудова світової архітектури триватиме ціле покоління чи й довше.
Час для звинувачень ще прийде. Німеччина вже досить довго стверджує, що простягає руку примирення Росії. Але насправді вона веде політику, засновану на жадобі й наївності. І вона не єдина погрузла в обмані й лицемірстві. Більш ніж десятиліття американські лідери поводилися невміло, креслили «червоні лінії», які безкарно порушували, вони були байдужими до занепокоєнь країн Європи і зруйнованих міст в Сирії. Самовдоволена спроба керувати справами «з задньої парти» тепер має особливо провальний вигляд, оскільки тепер зрозуміло, на що схожий світ без американського лідерства.
У наступні роки винуваті політики будуть намагатися виправдати свої помилки. Але історики все одно розберуть їх «на молекули». Зараз головне - щоб світ правильно оцінив поточний момент. І в цьому, знову ж таки, Захід ризикує зазнати потенційної невдачі.
«Ті, хто зараз говорить про те, що війна зайде в глухий кут на багато років, швидше за все, помиляються не менше, ніж коли вони відкидали можливість ефективного опору з боку України два місяці тому. Зараз терміново необхідні рішучі дії, які б змінили баланс між дорогим успіхом і катастрофою», - пише Коен.
В інтенсивних конфліктах, як той, що триває в Україні, армії доводять одна одну до «конкурентного колапсу». Перемога дістається тому, хто здатен вистояти довше. Українці тримають свої втрати в строгій таємниці, як і належить. Але, зважаючи на російську чисельну перевагу і спостерігаючи за тим, як загарбник масово вбиває й катує цивільних, вони, напевне, відчувають напругу. Бої переходять у відкритий степ, де партизанські тактики, протитанкові й легкі протиповітряні ракети вже не будуть такими ефективними. Тож українську армію чекають важкі бої. Українські військові мотивовані, як ніколи. Вони проявили себе як винахідливі тактики. Однак, ніхто з них не супермен. Тож армії України гостро необхідні всі арсенали, які Захід тільки здатний надати.
Російська армія виявилася тактично невмілою, невигадливою в оперативному плануванні, тупою у стратегії та некомпетентною у базовій логістиці. Вона показала, що вправна лише в двох речах: у викиданні масивної кількості вогневих сил і жорстокому вбивстві цивільних. Цілком ймовірно, що російська армія вже втратила (вбитими, пораненими, зниклими й ув’язненими) чверть або й більше своїх початкових сил. Якщо так, тоді вона наближається до межі колапсу. Про це говорять багато подій на полі битви: солдати кидають техніку, офіцери гинуть від рук власних солдатів. Тим часом, Москва відчайдушно намагається затягнути молодих хлопців в армію, а також відправляє загороджувальні загони, щоб стріляли в дезертирів. Армія Росії не змогла встановити контроль над повітряним простором. Три чверті російських сил вже беруть участь в боях в Україні. Тож реальних резервів не лишилося.
Чому ж тоді відбувається ескалація на сході й півдні? Як пояснити відчайдушний гамбіт російського командування? Можна допустити, що Путін, його головні радники чи навіть найвище військове керівництво не знають про реальну ситуацію на місцях. Вони знають про приниження, але не відчувають поля битви. Як і командири, які кидають своїх поранених і загиблих, їм начхати на людську ціну гри, в яку вони грають. В системі, збудованій на брехні й корупції, вони отримують або передають неправдиву оптимістичну інформацію. Намагаючись перевернути уявлення про правду на Заході, вони самі стали жертвами своєї збоченої брехні.
«Тому Путін наказує розпочати наступ, який за умови зіткнення з добре забезпеченим українським супротивником, фактично знищить армію Росії. Завдання Заходу - подбати, щоб саме це і сталося», - йдеться в статті.
Європейці, реагуючи на війну в Україні, виявилися абсолютно не одностайними. В Німеччині міністр закордонних справ від партії «Зелених» зайняла жорстку позицію, канцлер непостійний, а деякі члени його власної партії закликають до стриманості. Велика Британія ідеально рішуча. Польща і країни Балтії - просто герої. В цей час Угорщина, Австрія й кілька інших країн байдужі або ще гірше. США роблять багато правильних речей. Вони передали багато портативних ракет, а також безпілотників й нелетального обладнання. Вони організували передачу важчого обладнання, зокрема, словацьких систем ППО С-300, які в самій Словаччині замінили американськими ракетами Patriot. Президент Джо Байден і деякі його ключові помічники сказали правильні слова про право України на вільне існування в межах законих кордонів. Але в інших аспектах Америка провалилася.
Вашингтонський метроном війни цокає занадто повільно. Адміністрація досі не скористалася одностайною підтримкою України в Конгресі, щоб виділити для української армії більші суми, які б становили десятки мільярдів доларів. США дуже повільно просувається в питанні передачі важкого озброєння, хоча знають, що саме така зброя потрібна. Увага Білого дому прикута до внутрішніх проблем, які з’явилися ще до війни і значення яких набагато менше зараз. Бюрократичні перепони так ніхто й не прибрав. Пентагон, здається, веде справи в звичному режимі. Деякі банки Росії обклали санкціями, але інші - ні. Міжнародним корпораціям ніхто не поставив простий ультиматум: або ви ведете бізнес в США, або в Росії.
Вашингтон також не зробив багатьох символічних кроків, які мають значення в часи війни. Якщо прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон може відвідати Київ (так само як і президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн чи голови урядів інших країн), значить це може зробити й Держсекретар Ентоні Блінкен чи віце-президент Камала Харріс. Якщо інші країни можуть відновити роботу своїх посольств в Україні, це можуть зробити і США, які не повинні були й закривати своє дипломатичне представництво. Виступ Зеленського в Конгресі не повинен залишатися одноразовою акцією. Замість цього США повинні знайти спосіб щоденно відзначати сміливість українського президента і його народу, а також постійно нагадувати американському народу, що стоїть на кону. У часи війни частина лідерства - це театр. І Білий дім повинен грати в цю гру. В ситуації, коли потрібен шекспірівський «Генріх V», світ дивиться «Чекаючи на Ґодо» Беккета.
«США відмовляються робити певні кроки, спираючись на власні переконання щодо російської поведінки. Але їм пора змиритися, що Україна зараз - світовий експерт у боротьбі з Росією, а не Америка. Своїм успіхом і навичками українці довели, що здатні на набагато більше, ніж світ вважав. Тому замість того, щоб сумніватися, чи потрібні їм винищувачі або чи здатні вони користуватися західним військовим обладнанням, США повинні просто проявити щедрість», - вважає Коен.
І якщо американські навички потрібні, їх можна забезпечити і без прямого втручання у війну. До Перл-Харбору американська добровольча група під назвою «Летючі тигри» була відправлена в Китай, щоб керувати винищувачами P-40 у війні з армією Японії. Уряд США підтримував роботу цих добровольців. Щось подібне можна зробити й для України, якщо тільки захотіти.
Якщо СРСР міг відправляти тисячі «радників» у Північний В’єтнам в розпал В’єтнамської війни, і це не спровокувало ядерну війну, тоді США здатні відправити своїх таких «радників» на захід України або хоча б в Польщу, щоб тренувати українських солдатів.
«Натомість ми веземо українських військових в штат Міссісіпі, щоб вчити їх керувати безпілотниками Switchblade. Там після навчання їх привітав міністр оборони США під час Zoom-дзвінка з-за свого столу в Пентагоні. Було б краще, якби він поклав свою руку їм на плече десь у брудному полі ближче до їхньої батьківщини», - йдеться в статті.
Війна може погіршитися. Якщо росіяни застосують хімічну зброю, США повинні змінити свою думку щодо закриття неба над Україною. Адміністрація Обами, члени якої і зараз працюють в Білому домі, з тріском провалилася, коли накреслила «червону лінію» щодо застосування хімічної зброї в Сирії, а потім дозволивши її перетнути. Українці й сирійці заплатили криваву ціну за таку малодушність. Не морально і не мудро відмовлятися від дій заради боягузливої послідовності. Застосування хімічної зброї відкриває шлях до масового вбивства цивільних у масштабах геноциду. Якщо це станеться, вільний світ повинен зупинити цей злочин.
Від того, що США і їхні союзники зроблять у наступні кілька тижнів, залежить набагато більше, ніж американський народ усвідомлює. Докази свідчать, що добре забезпечена армія України здатна повністю розбити російські сили. Після цієї війни Росія так і залишиться ізольованою і параноїдальною диктатурою. Але її можна зробити нешкідливою і неефективною. Втім, війна - це війна. І майбутнє в ній завжди невизначене. Можна лише точно сказати, що провал адекватної підтримки України буде мати страшні наслідки і не лише для її героїчного народу.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google