Реформу інтернатів потрібно почати з маленьких дітей — правозахисники

В будинках дитини України перебуває 2,5 тисячі дітей до трьох років і саме з них потрібно починати реформу інтернатів, заявляють експерти Громадської спілки «Українська мережа за права дитини» напередодні Всесвітнього дня дитини, який відзначається 20 листопада.

«Ми хочемо показати не масштаб, а мізерність проблеми, яку влада не в змозі подолати. Нехай поки що немає ресурсу подбати про всі 90 тисяч дітей, які перебувають в інтернатних закладах, але ж для 2,5 тисяч найменших можна знайти способи сімейного виховання», – зазначила Дар'я Касьянова, голова правління «Української мережі за права дитини».

Експертка зазначає, що в Україні на дві з половиною громади припадає одна дитина до трьох років, яка потребує батьківського піклування.

«Навіть якщо не враховувати громади тимчасово окупованих територій на сході й додати “приховане сирітство”, дітей поза статистикою, які перебувають в інфекційних відділеннях лікарень, спеціальних та санаторних інтернатах, навчально-реабілітаційних центрах, все одно виходить менш як дві дитини на ОТГ. Невже громада не може про них подбати?» – зазначає Дар'я Касьянова.

Правозахисники  наголошують, що діти до трьох років – найвразливіша категорія вихованців інституційних закладів, адже  80% мозку людини формується саме в цьому віці. А за перші пів року життя в будинку дитини найменші діти мають серйозну затримку розвитку у порівнянні з однолітками та незворотні негативні наслідки для всього подальшого життя.

«Кожні три місяці, проведені в закладах інституційного догляду, дитина раннього віку втрачає 1 місяць свого розвитку», – зауважує Галина Постолюк, членкиня правління «Української мережі за права дитини», директорка благодійної організації «Надія і житло для дітей».

Правозахисники зазначають, що 40% дітей у будинках дитини могли б повернутися до батьків, якби держава їм допомогла. Для цього потрібно вкладати кошти не в інтернати, а в розвиток соціальних послуг в громадах, зокрема патронатні сім’ї, і в створення альтернативних форм виховання дітей: дитячі будинки сімейного типу, прийомні та опікунські родини, усиновлення.

Адже серед найпоширеніших причин влаштування дітей у заклади – біологічна смерть батьків, бідність, відсутність житла, скрутні матеріальні умови, хвороба одного з батьків чи іншої дитини, а також відсутність підтримки вразливих сімей і послуг для таких сімей.