Нормативна база для роботи з людьми, які пережили насильство, налаштована на мирний час – експерт

Нормативна база, за якою працюють з дітьми, які пережили насильство під час війни, була налаштована на мирний час, її треба міняти. Про це редакторці відділу соціум ZN.UA Аллі Котляр розповіла виконавча директорка МБФ "Українська фундація громадського здоров'я", директорка представництва Health Right International в Україні Галина Скіпальська.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Для біженок з України існує підвищена загроза насильства — посол США у ООН

«Випадків щодо дітей у роботі у нас було два – з Бучі та Ірпеня, – каже вона. — Хоча до того говорили про 23 дітей. Інформацію потрібно ретельно перевіряти, у тому числі щодо жінок. Навіть якщо звертаються активісти, потім виявляється, що все не так просто. Як спитати правильно, що з доказами, особливо якщо минуло два-три тижні. Та й фахівців недостатньо, щоб усі ці злочини фіксувати, тобто зібрати всі документи таким чином, щоб потім вони мали значення в суді, і не опитувати потерпілих кілька разів.

Але для людини це сталося. І це глибока травма на роки, якщо її не опрацювати.

Щодо дітей — окрема розмова. Має бути очна консультація. Фактично модель Барнахус (міждисциплінарний спеціалізований центр по роботі з дітьми, які постраждали від насильства або стали свідками подібних злочинів). Але в Україні їх створили УФГЗ та ЮНІСЕФ лише кілька, навчених психологів мало. Однак вони є і готові працювати та навчати інших.

Потрібно змінювати нормативну базу, яка була налаштована на мирний час. Нормативка, яка стосувалася Барнахусів, йшла як пілот і лише в тих місцях, де вони були і працювали. А тут виходить, що за цією моделлю ми повинні навчити працювати всіх, коли в одному місці буде і медик, який візьме зразки, і на випадок, якщо не візьме, теж має бути прописаний алгоритм. Де буде психолог, який надаватиме допомогу дитині у громаді. І психолог, який опитуватиме. Для зменшення травматизації воно має бути проведене один раз. Причому за методикою психолог, який опитує людину, потім не може її вести. Нормативна база має дозволити опитування психологом за стандартним переліком, зокрема і про війну, щоб він міг усе це записувати на відео, яке потім враховуватиметься в суді. Бо зараз у наших судах відеозапис не враховується. Під час війни потрібно швидко внести зміни до законодавства та почати враховувати всі ці моменти.

У тому числі щодо кривдника. У воєнний час він недоступний.

Війна не закінчилась. І ми можемо лише здогадуватися, що буде далі, якими будуть звірства на сході країни. Зараз з фіксацією таких злочинів проблема. Потрібні навчені медики, судмедексперти, а також спеціальні валізи з інструментарієм для збирання відповідних доказів з тіл. Щоб мати докази воєнних злочинів.

Проте, на мою думку, головне — це надати постраждалим професійну та своєчасну психологічну та, за потребою, медичну допомогу. Як правило, після таких випадків проходить понад 72 години. Жодної постконтактної профілактики та медичної допомоги своєчасно надано не було. Залишається лише спостерігати та лікувати. І надважливо – надати психологічну допомогу».

Детальніше про те, як правильно надати допомогу постраждалим від насильства, читайте у статті Алли Котляр «Згвалтовані росіянами. Як допомагати, а не нанести добро?.