Хочеться повернутися, але страшно: психологиня дала поради українським біженцям

Через війну, яку розв'язала Росія, багато українців змушені були залишити свої домівки. Агентство ООН у справах біженців стверджує, що третина українців залишила свої будинки, причому понад 6,6 млн. переміщено всередині країни та ще понад 6,6 млн. — по всьому континенту. Незважаючи на те, що війна триває, багато наших співвітчизників поступово повертаються додому.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Навчання під час війни: поради психолога для дорослих

Психологиня Юлія Зорій дала кілька порад тим, хто ніяк не може зважитися на повернення, але сумує за домом.

Пам'ятайте, що страхи обґрунтовані

Життя за кордоном — це складне випробування, яке під силу не кожному, бо всі люди різні, по-різному реагують на труднощі. Частина наших співвітчизників повернулася додому. Як би не було страшно та небезпечно в Україні, вдома їм легше, ніж за кордоном.

Цілком нормально боятися повернутися в країну, де йде війна, тривають обстріли і щодня гинуть люди, а жодне місто не застраховане від ракетних ударів. З огляду на усі жахіття, які люди пережили, виїжджаючи з України, тривога абсолютно виправдана.

Контроль над емоціями

Найголовніше - прийняти страх. Наступний крок – збалансувати його, а не подолати. Запитайте себе відверто: А чого саме я боюся? Відповіддю може бути: потрапити під обстріл чи почути сирену та бігти в укриття, чи страх дороги у разі екстреного виїзду за кордон. Тоді навпроти кожного страху поставте наявний у вас варіант дій.

Поділіться побоюваннями

Промовляти емоції дуже важливо. Тож поділіться страхами з близькими, які вас підтримують. Це допоможе розвантажити психіку.

Прийміть виважене рішення

Якщо після того, як ви зважили всі «за» і «проти», цінність вашого бажання повернутися, вища за страх — тоді приймете певне рішення. Якщо ж розумієте, що дуже боїтеся, то залишитися в безпечному місці ще на якийсь час буде правильно. Ніхто з нас не знає, коли закінчиться війна і коли можна буде повертатись додому.

Є невизначеність, яку треба ухвалити. Так само, як і страх. Якщо приймете його як складову нашого життя, він перестане бути єдиним фактором, що впливає на вас.