«I am Ukraine»: звернення України до світу на тлі війни з російським окупантом

Україна 11-й день героїчно протистоїть повномасштабній російській агресії. Російські військові злочинці намагаються зрівняти із землею Київ, Харків, Маріуполь та інші українські міста, блокують гуманітарні коридори, але не можуть зломити дух і волю українців.  Спротив українців став прикладом мужності і героїзму для всього світу. Цій боротьбі присвятила вірш журналістка Настка Федченко.

Журналістка Олена Болтушкіна переклала його російською, щоб ці пронизливі рядки могли зрозуміти за кордоном.  «Весь цей біль, сила і гідність не повинні залишатися тільки нашими, щоб відчувати. Читайте, діліться, дійте», - закликає вона. Обов’язково покажіть цей вірш своїм іноземним друзям.

Вірш Настки Федченко:

Я – Охтирка.

Майже знищена, з розбитою ТЕЦ.

Мені страшно, холодно, боляче й гірко.

Та морок – ніщо проти вогню ваших сердець.

Я – Чернігів.

Поранений ворожими бомбами.

Але я показую не на мигах,

як російські окупанти стають органічним добривом.

Я – Харків.

Уже не пам’ятаю, як спати в ліжку.

На мене сипляться ракети крилаті.

Але про мій безкінечний опір колись напишуть книжку.

Я – Житомир.

У мене тут розбили лікарні і чомусь пологовий.

Але вусатий дядько на блокпосту поправляє комір,

він був на Світлодарці і не схибить, стріляючи в ворога.

Я – Львів.

Живу, пахну кавою і приймаю біженців.

Додаю трохи радості до тривожних снів.

Намагаюсь бути гостинним, усміхненим, ніжним.

Я – Тернопіль.

У мене все добре, допомагаю, чим можу, всім.

Раджу вірити в Армію, молитись і зберігати спокій.

І часом німію від того, як зараз багато у людях відваги й краси.

Я – Маріуполь.

Суне орда. Але твердо стоять найсміливіші в світі воїни.

Батько поклав на тіло вбитого Росією підлітка руки.

Господи, вороги ж горітимуть у пеклі за кожного!

Я – Київ.

Волонтерю, дивуюсь порожнім вулицям, ховаюся у метро.

Кілька разів на день сирена, аж захлинається, виє.

Але я стою. І стоятиму. Як тік, так і далі тектиме Дніпро.

Я – Дніпро.

До мене везуть поранених: традиційно шпиталь і Мечка.

Я знаю: у боротьбі зі злом завжди переможе добро.

Тому і далі спокійно збираю ліки, кров і теплі речі.

Я – Одеса.

У мене, знаєте, протитанкові їжаки кошерні.

Росіє, я б не радила тобі потикатися сюди, якщо чесно.

Хоча толоки збираються і роблять запаси коктейлів.

Я – Миколаїв.

Ворог вовтузиться, захопити робить спроби.

Але я сміюсь їм в обличчя. Я тримаюсь.

І «навчання» в Кульбакиному їм точно стануть уроком.

Я – Енергодар.

Вони навіщось воюють із атомною станцією.

Боже, визнай, коли ти селив на землі цих почвар,

то був дуже втомлений, злий і зовсім вимкнув раціо.

Я – Крути.

Трохи понад століття тому тут перемогли червоноармійці.

Ось знову була з росіянами потужна заруба.

Й українцям вдалося дуже добре помститися.

Я – Херсон.

Мене захопив ворог. І намагається подолати.

Мені лячно, серце б’ється швидко, але в унісон

із чоловіком, що тримає прямо перед загарбником український прапор.

Я – Україна.

У мене розбиті аеропорти, будинки й велика Мрія.

Я – той чоловік, що зупиняє танки, та бабця, що кричить про насіння.

Я – породілля, яка лежить у бомбосховищі і чує перший крик сина.

Мені болить втрачати Героїв. Я кожного ховатиму, стоячи на колінах.

Але імперія вже конає. Імперія впаде і зігниє.

А люди мої, мов двожильні. Такі вміють любити. І перемагають у війнах.

Переклад Олени Болтушкіної:

I’m Okhtyrka.

Больше нет электричества и тепла. Разрушенные дворы.

Мне страшно, холодно, болит и темнеет.

Но тьма ничто не против огня в сердцах.

Я Чернигов.

Да, я ранен, но я обеспечиваю

что без исключения уходят российские захватчики

Нигде. Наша почва может использовать органический навоз.

Я Харьков.

Не могу вспомнить, как спать ночью в кровати.

Из управляемых ракет мое небо сплетено.

Но когда-нибудь ты научишься у меня бороться.

Я Житомир.

Здесь разбитые больницы, одна из них родильный дом.

Зато бородатый на КПП настраивает снаряжение.

Сражался с врагом на Светлодарке, и не промахнется ни на одного.

Я Львов.

Живу, пахну кофе, принимаю беженцев, и убеждаюсь

им снятся более легкие сны и они чувствуют некоторое облегчение.

Я открыт. Я пытаюсь улыбаться. Мне не все равно.

I'm Ternopil.

Я в порядке. Помогаю кому могу - это моя часть,

чтобы люди сохраняли спокойствие, верили в Армию и молились.

Я в восхищении наблюдаю за смелостью и красотой, которые у них есть.

Я Мариуполь.

Орда атакует. Но самые храбрые воины мира удерживают свои позиции.

Руки отца лежат на подростка, убитого по призыву Путина.

Смотри, Господи, чтобы наши враги горели в аду за все, что они сделали!

Я Киев.

Я волонтёр, восхищаюсь пустыми улицами, прячусь в метро.

Несколько раз в день тут воет и давится сирена, обижалась.

Но я стою, и я буду стоять. Как никогда Днепр будет течь своим путём.

Я Днепр.

Привожу раненых, доки у Мечникова следят.

И я знаю, что добро побеждает зло во все времена, это закон.

Так что продолжаю собирать лекарства, кровь, теплую одежду и тому подобное.

I'm Odesa.

У меня кошерные чешские ежи, знайте.

По правде говоря, я бы не советовал тебе, Россия, приезжать.

Но вместе мои люди запасаются коктейлями, если вы осмелитесь.

Я Николаев.

Враг шипит на меня, его солдаты умирают от пленки.

Но я смеюсь им в лицо. Я держу линию неподвижно.

Пока они "тренируются" в Кульбакине и усвоят урок, точно.

I'm Enerhodar.

С ума сошли, борются с АЭС, бесят.

Признай, Господи, когда ты поместил этих монстров на свою землю,

ты был уставшим, озлобленным и не думал ясно.

I am Kruty.

Вырезанное в памяти жестокое столкновение, победила тогда Красная Армия.

Спустя век на том же месте россияне встретили мою ярость.

На этот раз украинцы отомстили всеми силами и главным.

Я Херсон.

Враг захватил меня. Ну, даже так, я держу базу.

Страшно, и сердце бьется, но в унисон

с человеком, держащим флаг Украины прямо в лицо оккупанту.

I am Ukraine.

Разбили мои аэропорты, дома и гигантскую «Мрію», которую я сделал.

Я тот человек, который останавливает танки, и та бабушка жаждет выращивать те семена для зерна.

Я та женщина в родах, которая слышит первый крик сына в приюте во время авианалета.

Так больно терять Героев. На коленях, всех закопаю и буду рыдать.

Но империя в агонии. Империя падет и будет гнить в болячках.

И мои люди крепкие. Именно они умеют любить. И они выигрывают войны.