Грошове забезпечення військовослужбовців: для тих, хто «воює», і тих, хто «ні»

В основі системи оплати військовослужбовцям лежить посадовий оклад, який доповнюється окладом за військове звання та надбавкою за вислугу років. Причому оклад за військове звання і надбавка за вислугу років значно впливають на розмір винагороди за місяць, нерідко сягаючи 60–80% посадового окладу та надаючи перевагу тим, хто перебуває у війську багато років.

Іншими важливими компонентами винагороди є надбавка за особливості проходження служби (в основі якої лежать посадовий оклад + оклад за звання + надбавка за вислугу) і премія, яка дорівнює або дещо перевищує посадовий оклад. При цьому систему спроєктовано так, що місячна винагорода у мобілізованого лейтенанта та старшого лейтенанта за контрактною формою служби, які займають, наприклад, однакову посаду — командир взводу та обоє перебувають на передовій, може все ж таки доволі суттєво відрізнятися, передусім унаслідок різниці у стажі військової служби.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Воєнний стан: кому збережуть заробітну плату в період проходження військової служби

Цифри наближені до реальних, гривень

Посадовий оклад: від 3 тис. (рядовий) до 10 тис. (командир полку, бригади).

Звання: від 400 (рядовий) до 2 тис. (генерал).

Надбавка за вислугу: (оклад + звання) * 0,25 (1–5 років), 0,3 (5–10 років), 0,35 (11–15 років), 0,4 (15–20 років), 0,45 (20–25років), 0,5 (понад 25 років).

До цих компонентів додаються інші надбавки (основна з них — за особливі умови служби, близько 90% окладу) і премія — від 400% окладу.

Таким чином, базова ставка виходить у розмірі від 20 тис. грн/міс. (рядовий без бойових) до 30–50 тис. (офіцери на командних посадах або в штабі, без бойових).

Мінімальний розмір «бойових» — 30 тис. грн на місяць.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Нарахування зарплати військовому: як воно відбувається, якщо він перебуває на лікуванні

До 100 мільярдів гривень щомісяця

Під час воєнного стану до місячної винагороди додаються додаткові винагороди — ті самі сумнозвісні 30 тис. і 100 тис. грн. Їхній розмір не залежить від посади чи звання, а прив’язаний до участі у виконанні бойових завдань.

Нові політики постійно зменшують розмір винагород для тих, хто перебуває в зоні бойових дій, але не має прямого контакту з ворогом, і повністю скасовують винагороди для тих, хто перебуває за межами зони активних бойових дій. Причина постійних змін у політиці Міноборони очевидна — на грошове забезпечення військовослужбовців щомісяця витрачаються суми, що наближаються до 100 млрд грн.

На жаль, сьогоднішня система, коли «бойові» винагороди для одних військовослужбовців перевищують звичайну щомісячну базову виплату в кілька разів, тоді як іншим категоріям військовослужбовців час від часу урізають виплати, не тільки демонструє певну зневагу до таких військових, ніби відносячи їх до другорядних. Це також призводить до зростання розчарування серед таких категорій і падіння мотивації продовжувати службу. Тож проблема визначення тих, хто «воює», і тих, хто «ні», дуже непроста.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Грошова допомога при пораненні під час служби: як отримати виплати військовому

Кому платити «бойові»?

Згідно з бойовими статутами, штаб частини повинен переміщуватися на командний пункт поблизу зони бойових дій для управління й забезпечення підрозділів. Тобто всі штабні служби (кадри, фінанси, юристи, бойова підготовка тощо) так само перебувають у невеликих прифронтових населених пунктах, як і всі інші.

При цьому Міністерство оборони України випустило роз'яснення, відповідно до яких визначається, хто бере участь у бойових діях або забезпечує їх. Згідно з цими роз'ясненнями, цілий ряд служб опиняється в підвішеному статусі. Тобто вони не вважаються такими, що забезпечують роботу підрозділів, хоча за фактом перебувають поблизу фронту, максимум у 30–40 км, і так само наражаються на підвищений ризик для життя.

Таким чином, виникає ситуація, коли два військовослужбовці проходять службу в одному приміщенні в прифронтовому місті, але один отримує 30 тис. грн «бойових», а інший їх не отримує.

Проте, на думку МОУ, для таких «тилових щурів» життя в прифронтовому місті прирівнюється до життя на Печерську, при цьому ціни там космічні на все через великий попит і малу пропозицію. Крім того, служба в прифронтових містах відрізняється від служби в органах управління у Львові й Києві, де о 17:50 військовослужбовці вже на низькому старті, щоб вирушити додому, в той час як командні пункти працюють цілодобово, а робочий день триває далеко не 40 годин на тиждень — з 8-ї ранку до 10-ї вечора.

Тобто виникає ситуація, за якої один штабний служить у рідному місті, ходить щовечора додому за 30 тис. грн базової ставки; а другий штабний живе, наприклад, у Костянтинівці або Слов’янську в кімнаті, яку орендує в складчину. Хоча вважається, що обидва вони в однакових умовах служби і обидва не потребують додаткових виплат.

На відстані 10 кілометрів і більше

Річ у тім, що військовослужбовець ЗСУ не має вибору, він виконує накази командування. Та й не можна сказати, що на відстані у десять чи більше кілометрів від лінії фронту він уже «не бере безпосередньої участі у бойових діях». Усе, що там летить, може долетіти і до нього, в тому числі «ланцети», РСЗВ чи навіть модифіковані С-300.

Крім того, від «тилових щурів» ЗСУ значною мірою залежить доля тих, хто воює на передовій. Приклади військових, які не перебувають постійно на передовій, але від їхньої роботи залежить життя передової, можна перелічувати безкінечно — від інженерно-саперних підрозділів, які мали б готувати систему окопів і бліндажів запасних позицій, до водіїв тилових підрозділів, які везуть на передову все — від боєкомплекту до харчів.

Навіть офіцери морально-психологічного забезпечення чи фінансової служби час від часу навідуються до командно-спостережних пунктів рот, аби виконати ритуали службових розслідувань, вигадані Міноборони. Своєю чергою солдати, які тримають і просувають лінію фронту на передовій, вправі розраховувати, що харчі й боєкомплект їм привезуть вчасно, а рапорти на відпустку підписуватимуть не три місяці.

Тому для того щоб знайти спосіб справедливого розподілу винагороди між військовослужбовцями при обмежених фінансових ресурсах, Міноборони було би варто переглянути систему грошового забезпечення загалом.

Другий рік повномасштабної війни добігає кінця, а у відповідний наказ МОУ, який регулює виплату грошового забезпечення, внесено аж чотири зміни, з яких три — косметичні, а одна доповнює наказ 34-м розділом, який має врегулювати всі особливості виплат під час воєнного стану.

Для порівняння, армія США також пропонує військовослужбовцям багатогранну систему оплати, пільг і компенсацій, проте з деякими ключовими відмінностями. Наприклад, відсоткове зростання грошового забезпечення базової компоненти оплати (в армії США вона прив’язана саме до звання, а не до посади) для кожного звання ворентофіцерів та офіцерського складу з роками служби варіюється в такий спосіб, що найзначніше збільшення зазвичай відбувається в перші роки служби, аж до того, що після досягнення певного стажу перебування на службі воно стабілізується без подальшого зростання.

Для солдатів і сержантів базова оплата залишається або незмінною протягом усієї кар'єри, або зростає впродовж перших кількох років, причому найбільше її підвищують до 6-річного терміну перебування на службі.

Спеціальні винагороди також існують, приміром такі, які безпосередньо стосуються виконання бойових завдань: виплата за ворожий вогонь, виплата за неминучу небезпеку, за виконання незвичних і тривалих завдань...

Проте жодна надбавка не перевищує в кілька разів базової ставки. Самі ж надбавки не надто різняться для тих, хто бере безпосередню участь у бойових діях, і для тих, хто підтримує передові підрозділи. Вони більше націлені на допомогу в тому, від чого дійсно потерпають військові, які не живуть звичайним життям у своїх гарнізонах, — за складні умови служби в полі, за тривале перебування на ротації, за продовження служби тощо.

***

МОУ могло б на основі практики армій, які брали участь у конфліктах, розробити новий порядок виплати грошового забезпечення на час воєнного стану, хоча б із тимчасовим статусом. При цьому у встановленні розмірів виплат варто бути прагматичними оптимістами, бо про нереалістичність виплати, визначеної державою, — 15 млн грн усім сім’ям загиблих, уже мало хто не говорить. Хоча не слід впадати і в іншу крайність — втрата мотивації через наднизьке грошове забезпечення матиме катастрофічні наслідки.