Друга хвиля "других рук"

Після запеклих суперечок про те, як бути з таким неоднозначним явищем, як "секонд-хенд", мусимо визнати, що в нинішніх економічних умовах, коли рівень життя співгромадян падає, "явище" не тільки благополучно само про себе подбало, а й зміцнює позиції. У ситуації млявоперебіжної економічної кризи, кінця якій не видно, коли падає виробництво, вивільняються торговельні площі, не розпещеному вітчизняним легпромом споживачеві відступати вже особливо нікуди. Лік нових магазинів "секонд-хенду" давно йде не на десятки, а на сотні. Усередині самої системи теж відбуваються зміни: якщо в мегаполісах мережі "секондів" укрупнюються, то їх "ареал" розширюється і в провінції, але з індивідуальним підходом, ледь не під замовлення. Можна констатувати: нас накрила потужна друга хвиля торгівлі товарами з "других рук".

Атаки на "секонд"

Пам'ятаєте, з чого в нас починалася торгівля уживаними речами? Зі страшних, неохайних куп ганчір'я невизначених кольорів і форм із нудотним запахом у геть не пристосованих для бізнесу місцях. Не дивно, що поодинокі перехожі затискали носи і намагалися якомога швидше пробігти повз такі купи, а купувати вживаний одяг вважалося поганим тоном, бо він годився хіба що для безхатьків... Зате чиновники, політики, діячі всіх мастей, які звикли тримати ніс за вітром, швидко зрозуміли всю перспективність теми з "поганим запахом" і наввипередки кинулися рятувати співвітчизників від "ганьби й злиднів". Почалася велика боротьба з "секондом", яка, справедливості заради зазначимо, не тільки вивела народ із протестами на вулиці, а й принесла чималі політичні дивіденди її ідеологам і натхненникам.

Ось лише деякі її віхи. 2008 р. - рішення уряду про заборону "секонд-хенду". 2010 р. - ще одна ініціатива про заборону того ж таки "секонд-хенду". 2013 р. - законопроект про заборону гуртової та роздрібної торгівлі "секонд-хендом". По якімсь часі було оприлюднено проект Угоди про асоціацію між Україною і ЄС, в одному з економічних пунктів якого прописано умови торгівлі вживаним одягом, які опосередковано забороняли цей бізнес в Україні.

На окрему увагу заслуговує показова нарада з питання "секонд-хенду", що відбулося в травні нинішнього року в Мінпромполітики. Зокрема, віце-президент Української асоціації підприємств легкої промисловості "Укрлегпром" Т.Ізовіт поінформувала, що минулого року в Україну завезено 102,4 тис. т "секонд-хенду",
середня митна ціна становила
1,26 дол. за кг. Вона зазначила, що, згідно з додатком до Угоди про асоціацію між Україною і ЄС, сторони погодилися, що початкова ціна на товари ("секонд-хенд") визначається як 30% від середньої ціни за попередній рік митної вартості одягу трикотажної та текстильної промисловості і що в разі виконання цієї вимоги з нинішньої середньої митної вартості 1,26 дол. за кг в 2013 р. пропонується встановити ціну 5,93.

Зовсім інша думка у президента Української асоціації дилерів "секонд-хенду" В.Мясоєдова. У своєму коментарі він заявив, що асоціація не уповноважувала пані Ізовіт надавати інформацію про цей сегмент ринку:

- Як могла відбутися детальна дискусія з питань "секонд-хенду" без представників цього бізнесу? Чому пані Ізовіт інформує учасників наради про динаміку імпорту "секонд-хенду" і вносить пропозиції з урегулювання цього ринку в Україні? - дивується В.Мясоєдов.

Разом з тим він сподівається, що в нього буде можливість від імені всіх учасників ринку подати пропозиції, які будуть враховані при доопрацюванні питання.

А тим часом вагоме слово в суперечці на цю тему говорить сама нинішня економічна ситуація, яка призводить до подальшого зубожіння населення - наша бідність переконливо голосує за товари з "других рук".

"Секонд" легпрому
не товариш?

Чи так уже не має рації представниця легпрому у своїх нападках на "секонд-хенд"?

Безперечно, в останні десятиліття легкій промисловості доводиться нелегко. За даними Держстату, падіння рівня текстильного виробництва в країні становило 6,3%. А в Держкомпідприємництва акцентували увагу на тому, що в структурі експортованого в країну "секонду" чималу частину становить новий стоковий одяг і навіть продукція відомих світових брендів. При ввезенні цих товарів мито не сплачується, і їхня ціна істотно нижча, ніж вітчизняної продукції, а відтак створюються нерівні умови на внутрішньому ринку, і український виробник з нього витісняється.

Однак коли нас переконують у тому, що вітчизняна легка промисловість нині виживає за рахунок іноземних замовлень, не слід розуміти це буквально. Найчастіше вона займає лише скромну нішу придатка, недорогого "пошивного цеху" для закордонних брендів. DT.UA неодноразово доводилося писати, як взаємовигідне співробітництво з інозамовниками у важкі роки становлення реально допомогло вижити підприємствам української легкої промисловості, дозволило модернізувати старезне, ще радянське обладнання і, так би мовити, долучитися до світової моди. Але те, про що із захватом говорили кілька десятків років тому, сьогодні втратило актуальність. Невипадково директор фабрики "Санта-Україна"
Є.Дирдін, колектив якої працює на відомі зарубіжні торговельні марки, констатував: "Україна не випускає ні тканин, ні ниток, а головне - жодного виду обладнання для легкої промисловості. Навіть голки ми змушені імпортувати".

Нам би вирости з "коротких штанців" давальницьких схем, зі звички бути "на підхваті", налагодити по-справжньому своє власне виробництво. Але... Поки що маємо замкнуте коло: західні фірми переносять виробництво товарів в Україну, і як результат - за рахунок нижчої оплати праці наших працівників замовники можуть собі дозволити знижувати ціни на продукцію. Конкурувати з такими монстрами українські підприємства легпрому не можуть. Для більшості українців такий одяг (тобто те, що пошили вітчизняні виробники. -Авт.) був би дорожчим за імпортний, тутешні працівники не можуть працювати за 50 дол. на місяць, як жителі тропічних країн, для яких це добрий заробіток".

За таких умов вітчизняне виробництво не відродиш створенням нових підприємств - вони однаково не зможуть конкурувати із західними брендами. Ті, активно користуючись дешевою робсилою, позбавляють наш легпром можливості будь-якої конкуренції. Вирішити питання можна хіба що комплексно: створювати умови для цього бізнесу, на рівні держпрограм захищати внутрішній ринок від "сірих" товарів, з величезною кількістю яких конкурувати неможливо, боротися з надмірними податками, налагоджувати свою сировинну базу. Ну а доки всього цього немає, позбавляти людей можливості дешево вдягатися в "секонді" - просто жорстоко.

Тому й суперечки на цю тему запеклі. Наприклад, у Держкомпідприємництва аргументували свою позицію тим, що раніше в нас у легкій промисловості працював майже мільйон людей, зараз -
90 тис., тобто втрачаються робочі місця. Із цим не згодні в асоціації "секонд-хендів". Там вважають, що в їхньому бізнесі теж приблизно мільйон зайнятих, "і якщо все це закрити, де працюватимуть люди?" Представники малого та середнього бізнесу зазначають, що розвиток легпрому в Україні гальмується не ввезенням вживаних товарів, а відсутністю держпідтримки галузі, корупцією на митниці, яка, на їхню думку, відкрила шлюзи для "сірого" імпорту. А в Головному науково-експертному управлінні ВРУ зробили висновок, що "секонд-хенд" загрожує вітчизняному легпрому менше, ніж дешеві товари з Китаю, Туреччини.

Від мотлоху - до бутиків

Що означає втратити роботу, та ще й у передпенсійному віці, та ще й у маленькому провінційному містечку, відчула моя знайома. Ситуація погіршувалася тим, що вона довго працювала в місцевій газеті. Ну а "журналістське поле" у райцентрі, самі розумієте, - мізерне. Дочка, яка закінчила виш без "розподілу", може, й сіла б на шию матері, але проблема виживання дуже вже загострилася. На якийсь час я втратила їх з поля зору, а коли опинилася в їхньому містечку, зайшла в гості.

- А мама у своєму магазині, - сказала, відкривши двері, дочка приятельки.

- ??? (на якийсь час мені відібрало мову).

Отримавши адресу, я, звісно ж, поспішила в магазин. Благо, шукати було нескладно, адже яскрава реклама ще здалеку вказувала, де можна недорого придбати одяг з Європи. Спускаюся сходами у напівпідвальчик і там, серед стійок, вішалок і манекенів знаходжу свою приятельку: не втомлену життєвими негараздами безробітну екс-журналістку, а енергійну, переповнену ідеями бізнесвумен. Оскільки в магазині вона порядкувала одна, то наше спілкування вийшло сумбурним - доводилося час від часу відволікатися на покупців (студентів, молодих мам). Але розмова була цікавою, навіть довелося вийняти журналістський блокнот, щоб не заплутатися в цифрах. Отже, бізнес-розрахунок від екс-журналіста:

- Зареєструвався як підприємець - 300 грн. Придбала обладнання - 5000 грн. Закупила товар - 12000 грн. Витратилася на рекламу - 2000 грн. Разом - 19300 грн пішло відразу ж. Іще щомісячні витрати: оренда приміщення - 4000 грн, комунальні платежі - 700 грн, плюс - внески в ПФУ і сплата єдиного податку. Усього - понад 5 тис грн на місяць. У мене таких грошей не було, позичала скрізь, де тільки можна. Після всіх обов'язкових платежів, придбання нового товару й інших витрат я поки що "виходжу в нуль", але й це непоганий результат. Адже я не "в мінусі", не розорилася, тримаюся "на плаву".

- Біля входу в магазин написано, що відчинено щодня. Ти справді працюєш без вихідних?

- Чому ж? Активно долучаю до бізнесу свою дочку - ми працюємо позмінно. Найголовніше, їй подобається торгувати саме "секонд-хендом". Я вже можу не тільки довірити їй магазин, а й закупівлю товару.

- А це дуже відповідальна справа?

- Це 50% успіху (інші 50 - вигідне місце). Гуртовики пропонують у мішках оригінал або сортування. Перше каже саме за себе: оригінал - це речі, які надходять з місця, де їх зібрали без відбору. Якщо такий закритий мішок надійшов з багатого регіону, то висока ймовірність, що в ньому буде модний, неношений одяг. Але загалом це лотерея, бо ніхто не знає, що там усередині. А при роботі з сортуванням ти бачиш, що береш. У прозорих мішках речі розкладено за типами (куртки, джинси), якістю (від екстра до дрантя), сезонністю, гендерною та віковою особливостями. От і вибираємо...

Зізнаюся, піти з магазину мені вдалося не відразу - хотілося все побачити, а то й приміряти. А після пізнавального візиту логічним його продовженням стало вивчення постачальників "секонд-хенду". Їх у столиці понад 20. Від одноразових торговців мотлохом, які підсовують новачкам дрантя, що годиться не на продаж, а хіба що на підстилки в собачі будки, і до нормальних гуртовиків, які піклуються про реалізаторів. Саме на прикладі бізнесу останніх помітні тенденції поєднання інтересів гуртовиків і ритейлерів. Процес торгівлі вдосконалюється: великі компанії сприяють становленню ритейлу - пропонують навчання, системи бонусів, знижок. Наприклад, радять брати одяг дорожчий, акуратно його розвішувати, бо споживачі стали примхливішими - вони згодні заплатити більше, але купувати одяг з комфортом. Або така корисна порада - щоб магазин не здавався порожнім, на кожен метр площі має припадати близько 15 кг одягу. Досвідчені торговці радять новачкам не обмежуватися вивіскою "секонд-хенд", а позиціювати свою точку як місце, де продають одяг з Європи. І підказки стають у пригоді. В умовах скорочення одних мереж і розширення інших окремі торговці індивідуалізуються, проявляючи тенденцію до створення невеличких затишних магазинчиків, ледь не бутиків.

Напрошується висновок: сьогодні відкрити бізнес на "секонді" легше за звичайний. Крім сприяння гуртовиків, цьому сприяє здешевлення оренди, підвищення попиту покупців на різні групи товарів ("екстра", "люкс", перша категорія), загальне тло безробіття, прагнення людей хоч якось заощадити. Тривала криза, яка підігрівається війною, великі податки, нестабільність у всіх сферах економіки випробовують на міцність усіх, особливо незаможних. Чи варто дивуватися, що за даними соцопитування, проведеного соцгрупою "Рейтинг", понад 60% українців - проти заборони "секонд-хенду". Отже, цей бізнес у нас - надовго.