День Валентина: вірші про кохання

Щороку 14 лютого у світі та в Україні відзначають День святого Валентина. Інша назва свята – День закоханих. В цей день люди, які кохають один одного, часто організовують романтичні вечері, проводять час разом, обмінюються подарунками та спеціальними листівками – валентинками. Видання "РБК-Україна" зібрало найкращі вірші про любов. 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

І у Валентинів день теж: Землю знову накрила магнітна буря

Вірші до Дня святого Валентина

Дівчино, скажу тобі відверто,
Ти не ображайсь за прямоту:
Я люблю тебе таку уперту,
Отаку лукаву і просту.

Бо коли б зробилася другою,
Хоч на мить скорилася мені,
Я б тоді не бігав за тобою,
Не складав би віршики-пісні

Я б на тебе поглядав звисока,
Сам собою чванився б: ось я!
Дівчино кохана, кароока,
Поки непокірна - ти моя.

Василь Симоненко

***

Коли дивлюсь глибоко в любі очі,
в душі цвітуть якісь квітки урочі,
в душі квітки і зорі золотії,
а на устах слова, але не тії,
усе не ті, що мріються мені,
коли вночі лежу я у півсні.
Либонь, тих слів немає в жодній мові,
та цілий світ живе у кожнім слова,
і плачу я й сміюсь, тремчу і млію,
та вголос слів тих вимовить не вмію...

Якби мені достати струн живих,
якби той хист мені, щоб грать на них,
потужну пісню я б на струнах грала,
нехай би скарби всі вона зібрала,
ті скарби, що лежать в душі на дні,
ті скарби, що й для мене таємні,
та мріється, що так вони коштовні,
як ті слова, що вголос невимовні.

Якби я всіми барвами владала,
то я б на барву барву накладала
і малювала б щирим самоцвітом,
отак, як сонечко пречисте літом,
домовили б пророчистії руки,
чого домовить не здолали гуки.
І знав би ти, що є в душі моїй...
Ох, барв, і струн, і слів бракує їй...
І те, що в ній цвіте весною таємною,
либонь, умре, загине враз зо мною.

Леся Українка

***

Недумано, негадано
забігла в глухомань,
де сосни пахнуть ладаном
в кадильницях світань.

Де вечір пахне м'ятою,
аж холодно джмелю.
А я тебе, а я тебе,
а я тебе люблю!

Ловлю твоє проміння
крізь музику беріз.
Люблю до оніміння,
до стогону, до сліз.

Без коньяку й шампана,
і вже без вороття,-
я п'яна, п'яна, п'яна
на все своє життя!

Ліна Костенко

***

Не любити тебе - не можна.
Володіти тобою - жаль.
І хвилина діяння кожна
випромінює нам печаль.

Бути разом... в однім цілунку.
Злить уста і серця свої.
Тільки хвилі нема порятунку...
Плачуть вночі лишень солов'ї...

Ти в хвилину чуттєвої бурі
не віддайся мені, дивись,
бачиш вечора крила похмурі?
То над нами вони зійшлись.

Хай нам кажуть: любити можна
тільки раз. Того разу й жаль,
і щаслива хвилина кожна
випромінює нам печаль.

Не ховайся в зволоженім зорі,
бо розгойдані береги
поглинаючих трансмагорій
будуть завжди нам дорогі.

Ні! Знайди і в чуттєвих бурях
не перейдену нами грань,
щоб не відати днів похмурих,
щоб не знати про гнів прощань.

Не любити тебе - не можна,
то й любитись з тобою - жаль,
бо хвилина кохання кожна
випромінює нам печаль.

Василь Стус

***

Вас так ніхто не любить. Я один.
Я вас люблю, як проклятий. До смерті.
Земля на небі, вечір, щастя, дим,
Роки і рік, сніги, водою стерті,
Вони мені одне лиш: ви і ви…
Димлять століття, води і народи…
Моя ви пам’ять степу-ковили,
Зорі небесний голос і свободи.
Дивіться, гляньте: мій - то голос ваш:
Як світиться він тепло на світанні…
Я вас люблю, як сіль свою Сиваш,
Як ліс у грудні свій листок останній.

Микола Вінграновський

***

Так, ти одна моя правдивая любов,
Та, що не суджено в житті їй вдовольниться;
Ти найтайніший той порив, що бурить кров,
Підносить грудь, та ба - ніколи не сповниться.

Ти той найкращий спів, що в час вітхнення сниться,
Та ще ніколи слів для себе не знайшов;
Ти славний подвиг той, що я б на нього йшов.
Коб віра сильная й могучая десниця.

Як згублену любов, несповнене бажання,
Невиспіваний спів, геройське поривання,
Як все найвищеє, чим душу я кормлю,
Як той огонь, що враз і гріє й пожирає,
Як смерть, що забива й від мук ослобоняє, -
Отак, красавице, і я тебе люблю.

Іван Франко

***

Вимріяна і близька донині,
Незнайома, але й знана теж,
Заховавшись в довгій самотині,
Вже мене не кличеш, не зовеш.
Спогадами не повернеш хвилі,
В сумі сновидіння не відкинь,
Не скорись непам’яті в знесиллі
І фантазувати не покинь.
Не зрони кохання в теплім гніві -
Ти мені дорогу перейшла,
Опустивши очі мовчазливі,
Лиш на серці легкий сплеск весла.
Може, ти нічого не забула,
Може, ти і досі зберегла
Серце, розтривожене і чуле, -
Тільки все припорошила мла.

Василь Стус