Bloomberg: Рівень героїзму захисників Маріуполя зустрічається лише в легендах і міфах

Пам’ятайте про Азовсталь! Скоро такі фрази будуть грати таку ж роль у героїчній українській обороні від Росії, як і гасло «Пам’ятайте Аламо».  Азовсталь - це велетенський металургійний завод в Маріуполі, місті, яке російська армія, намагаючись підкорити, фактично знищила. На цьому заводі кілька тисяч українських солдатів і менша група цивільних тримаються під постійним російським бомбардуванням і атаками.

Цього тижня вони знехтували російським ультиматумом капітулювати або бути знищеними, - пише на сторінках Bloomberg колишній головний редактор видання Handelsblatt Андреас Клут. У відеозверненні один з командирів захисників Маріуполя закликав світових лідерів організувати «процедуру вилучення», щоб вивезти солдатів і цивільних у безпечну третю країну. Така евакуація нагадувала б подібну операцію в Дюнкерку в 1940 році, коли союзники врятували власних солдатів від німців. Але вона малоймовірна.

«Більш вірогідно, що захистикам Азовсталі доведеться вирішувати власну долю самим. Здатися - не варіант, і вони це чітко дали зрозуміти. Їхній обраний вихід, схоже, - це померти за свою країну у цьому останньому редуті», - йдеться в статті.

Як і героїзм загалом, такі непохитна сміливість зустрічається тільки в минулому, в легендах або навіть міфах, коли доблесна поразка робить подальшу перемогу ще більш драматичною. В Аламо у 1836 році мексиканці оточили й вбили техасців, які захищали свій гарнізон. Але злість через їхні звірства змусила інших техасців перемогти мексиканців впродовж наступного місяця. В результаті з’явилася Республіка Техас. Дещо ще більш масштабне відбулося у 480 році до нашої ери, коли цар Ксеркс привів свою велетенську перську армію до вузького гірського проходу в Фермопілах, щоб атакувати й підкорити грецькі міста-держави. Невелике військо з 300 спартанців тримали оборону проходу впродовж трьох днів, аж поки їх не зрадили. Всі спартанці загинули. Але вони уповільнили перський наступ. До кінця року греки перемогли у війні.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Україна вимагає від РФ термінового гуманітарного коридору із "Азовсталі"

Коли воїни віддають свої життя, звісно, вони завжди бояться, що їхня жертва може виявитися марною. Ця невизначеність надає їхній боротьбі більш піднесеного й поетичного значення. Вона стає непокорою заради самого себе. Саме це сталося в 74 році нашої ери, коли група єврейських поборників захищали Масаду, фортецю на схилі поблизу Мертвого моря, від римський військ. Як свідчать записи римського історика, 960 чоловіків, жінок і дітей наклали на себе руки, але не здалися. В 1877 році самурайська армія зробила фактично те ж саме.

Інколи єдиним мотивом для битви до останнього - це лояльність до своїх побратимів. «Пісня про Нібелунгів» завершується тим, що гуни вбивають бургундських лицарів, які були їхніми господарями. Не самооборона, а вбивство, помста і зрада привели їх до цього моменту. Але вони разом билися і загинули. Коли німцям у часи Другої світової війни потрібна була історія, щоб героїзувати поразку під Сталінградом, вони звернулися саме до цього епосу. Герман Герінг порівнював загибель 6-ї армії Вермахту з передсмертною агонією нібелунгів. Головний пропагандист Йозеф Геббельс намагався перетворити Сталінград на нову легенду, в якій німці «билися до останньої кулі й загинули, щоб Німеччина могла жити». Звісно, все це була зухвала брехня. Третій рейх не вижив. І німці билися не «до останньої кулі». І на відміну від древніх спартанців, вони загинули не тому, що добровільно вступили в бій до останнього, обороняючи свою країну. Вони загинули, тому що їхній злий режим приніс їх в жертву у війні заради винищення й поневолення.

Автор також нагадує, що Кремль теж намагається грати в героїзацію своєї агресії. Він просуває вигадку про те, що йому довелося атакувати Україну, щоб її «денацифікувати». Це повна маячня. Україна - прозахідна демократія з президентом, який має єврейське походження. Але для російського глядача ці розповіді можуть видатися справжніми. Тому що серед захисників Маріуполя є бійці батальйону «Азов», яких раніше звинувачували в націоналізмі. Тож благородство тих, хто б’ється до останнього, значною мірою залежить від того, хто на них дивиться. Але попри це, Азовсталь все одно нагадує спартанців у Фермопілах. Обидві битви грають стратегічну роль. Якщо Фермопіли були брамою до завоювання Греції, то Маріуполь стоїть на шляху до сухопутного сполучення між Кримом і Донбасом, які Росія окупувала раніше.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Захисники Маріуполя назвали умови свого виходу з заводу "Азовсталь"

Не залежно від конкретних обставин, для тих з нас, хто в житті має справу з абсолютно банальними ситуаціями, битви до останнього залишаються загадкою. Що мотивує чоловіків і жінок виступити проти чисельно більшої сили, йдучи на вірну смерть? Можливо, ними керує первинний інстинкт боротися з несправедливістю, навіть якщо це єдиний спосіб змусити ворога заплатити якомога вищу ціну. Інстинкт може шепотіти: “Якщо плата за наші життя буде дуже високою, у майбутньому вороги подумають двічі, чи варто з нами зв’язуватися”.

Українці на Азовсталі б’ються один за одного, за свою країну і за історію. Можливо, як і повсталі самураї й усі, хто були до них, вони лише ведуть свою битву лише тому, що за примхою долі вони опинилися в конкретному місці в конкретний час. І якщо вони загинуть, то лише на власних умовах, з честю.