Підтримати
Якби лідери Євросоюзу слухали лише своє серце, вони б повністю прийняли Україну в організацію на саміті, який відбудеться в Брюсселі цього місяця. Як сказав президент Франції Еммануель Макрон: «Серцем ми відчуваємо, що Україна через свою боротьбу і мужність вже сьогодні член нашої Європи, нашої сім’ї і нашого об’єднання».
Відповідно до цих настроїв президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн поїхала в Київ у квітні й особисто вручила президенту Володимиру Зеленському анкету заявника на вступ в ЄС. Втім, у європейців є не лише серце, а й голова. І голови багатьох лідерів і єврократів включно з Макроном скоріше заперечно хитаються з боку в бік, ніж кивають на знак згоди, пише на сторінках Bloomberg Андреас Клут.
Автор зауважує, що якщо дати повноцінне членство Україні просто зараз, це створить багато нових проблем для ЄС, який і так ніколи не був взірцем ефективного управління. Ці проблеми можуть розколоти чи навіть знищити союз. Це ж стосується і потенційного членства Молдови чи Грузії або й навіть Албанії, Північної Македонії й інших балканських країн. Поспіх у включенні цих країн в ЄС - погана ідея не лише тому, що їхні економіки, судові системи й інші державні інститути ще не готові до цього. Це було б також безвідповідальним вчинком ще й тому, що сам Євросоюз так і не вирішив внутрішню напругу між тим, що єврократи називають «розширенням» і «поглибленням», тобто вибором між прийняттям нових членів і посиленням інтеграції між тими, які вже є.
Після кожного з семи розширень, які перетворили початкове європейське об’єднання з шести країн в союз з 27 держав, управління всією організацією ставало більш проблемним і громіздким. Все більша кількість інститутів і комісій - це найменша з проблем. ЄС перетворився на Вавілон, наповнений хаосом традицій, мов і національних інтересів. Реальна проблема в тому, що ЄС, збільшуючись, не переглядав свої угоди достатньо ретельно, щоб це дозволило йому лишатися послідовним і вирішувати реальні проблеми.
Часто одна країна здатна заблокувати спільні дії, навіть коли існує гостра необхідність в цьому. Кричущим випадком стала нещодавня поведінка Угорщини, яка шість тижнів блокувала шостий пакет санкцій ЄС проти Росії і підтримала його лише після того, як шантажем добилася від 26 країн корисливих або навіть дивних поступок. Структурні недоліки прирікають ЄС на провал, коли йдеться про вирішення великих проблем. Через відсутність спільної податкової політики організація ледве врятувала свій валютний союз під час кризи єврозони. І ніхто не гарантує, що в разі спалаху нової кризи євро витримає.
Через нездатність реформувати свій міграційний режим ЄС переживав гіркий розкол під час наплив біженців у 2015 році. У питанні дипломатії й оборони Євросоюз - це взагалі жарт (на відміну від окремих країн-учасниць). І дякувати Богу у Заходу все ще є інша організація, яка базується в Брюсселі і називається НАТО. Більшість криз, звісно, мали зовнішні причини: від фінансової кризи в США і напливу біженців з Сирії й інших країн до рішення Владіміра Путіна перейти до повного тоталітаризму. Але потрясіння бувають і цілком внутрішніми.
Роками Брюссель був розгніваний на Варшаву і Будапешт, де популісти підривали верховенство закону й інші демократичні інститути. Але в ЄС немає механізмів, які б дозволяли викинути неслухняних членів. Їх навіть покарати важко. Ці інституційні недоліки повторюються в кафкіанському процесі прийняття нових членів в ЄС. Вступ країн триває десятиліттями, впродовж яких країни-кандидати повинні ухвалити всі закони союзу, позбутися корупції й досягти відповідності іншим стандартам. Але коли вони вже вступили в ЄС, Брюссель не може завадити їм почати зворотний процес.
Гірше те, що ЄС навіть не може виправити свою «операційну систему». Тому що країни-учасниці навіть не дійшли згоди в питанні, яким саме союз повинен стати. Сполученими Штатами Європи? Залишитися лише спільним ринком? Чимось посередині між першим і другим варіантом? Спосіб вийти з цього хаосу - це формалізувати стару пропозицію про створення «багаторівневої Європи». Група країн, які хочуть глибшої інтеграції, повинні мати змогу це зробити. Ті, хто не хочуть тіснішої співпраці в деяких сферах, повинні продовжувати брати участь у інших процесах. Хтозна, може з часом вони передумають. Це вже працює у деяких контекстах. Наприклад, 26 країн Шенгенської зони повністю відкрили кордони одна для одної, не вимагаючи навіть паспортного контролю під час поїздок. Але важливо зауважити, що чотири з них: Норвегія, Ісландія, Швейцарія і Ліхтенштейн, - не члени ЄС. А п’ять країн Євросоюзу: Болгарія, Румунія, Хорватія, Кіпр і Ірландія, - не в Шенгенській зоні.
Цей підхід може стати рішенням, особливо якщо забезпечується гнучкість. Національні інтереси змінюються з часом. Данія у свій час відмовилася брати участь в спільній оборонній політиці ЄС. Але коли Путін почав гратися в Чингіз Хана, Копенгаген провів референдум і вирішив, що все ж приєднається до цієї ініціативи. Така ж гнучкість може вирішити більшість проблем, які існують в протоколі вступу країн в ЄС. Замість бінарної природи членства, згідно з якою країна або частина союзу або ні, інтеграція повинна стати поетапною. Якщо країна-кандидат вдосконалить, наприклад, свій енергетичний чи фінансовий ринок, вона зможе користуватися повноцінними привілеями членства в ЄС у цих сферах, але, не в аграрній чи зовнішній політиці. Країни, які вже вступили в союз, бояться, що така багаторівнева структура поділить їх на «сорти».
Втім, це не буде мета чи результат таких змін. Континент не зменшує свою повагу чи співпрацю зі Швейцарією чи Норвегією тому, що вони лише учасники Європейської асоціації вільної торгівлі, але не ЄС. Натомість, країни на зразок Угорщини, які постійно скаржаться на пригноблення з боку Брюсселя, можуть зробити крок назад і віддалитися від брюссельської орбіти, але при цьому не вилетіти зовсім з об’єднаного політичного простору на континенті. Велика Британія, яка покинула ЄС, може захотіти приєднатися до європейської конфедерації у її новій формі.
«Європа» сьогодні - це геополітична концепція і цивілізаційна ідея, заснована на мирі, процвітанні, свободі й справедливості. Вона складається з багатьох національних ідентичностей і залишається відкритою для нових. Все це потрібно визнати. Можливо саме це і мав на увазі Макрон, коли розмито згадував про «Європейську політичну спільноту», яка повинна доповнити ЄС. Така Європа, яка б складалася з багатьох, але гармонійних «союзів» - це, на думку автора, майбутнє. Найкращий спосіб почати будувати його - це не передчасно прийняти Україну в ЄС. Потрібно прийняти українців у європейське братство просто зараз і водночас почати перебудовувати всю сім’ю, щоб вона стала гнучкою і сильнішою.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google