До кінця століття половина океану може перетворитися на "кислоту" – вчені

У найглибших частинах океану, на глибині понад чотири тисячі метрів, поєднання низької температури та високого тиску створюють умови, за яких розчиняють карбонат кальцію, з якого складаються панцирі та раковини багатьох тварин. Ця зона відома як глибина компенсації карбонату, і вона розширюється, повідомляє Live Science.

Існує й інший процес - закислення поверхневих вод океану через поглинання ними вуглекислого газу від спалювання викопного палива. І ці два процеси пов'язані: через підвищення концентрації вуглекислого газу в океані його pH знижується (стає кислішим), а глибоководна область, в якій розчиняється карбонат кальцію, збільшується від морського дна вгору.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Температура океану біля Великого бар'єрного рифу досягла максимуму за 400 років

Перехідна зона, у якій карбонат кальцію стає дедалі хімічніше нестабільним і починає розчинятися, називається лізокліном. Оскільки морське дно океану відносно плоске, навіть підйом лізокліну на кілька метрів може швидко призвести до утворення великих недонасичених областей.

Вчені з'ясували, що ця зона вже піднялася на 100 метрів з доіндустріальних часів. Ймовірно, вона підніметься ще на кілька метрів у цьому столітті. Мільйони квадратних кілометрів океанського дна, ймовірно, зазнають швидкої зміни, через яку вапняні відкладення стануть хімічно нестабільними та розчиняться.

Верхня межа перехідної зони лізокліну відома як глибина насичення кальцитом, вище якої донні відкладення багаті на карбонат кальцію, а океанська вода перенасичена ним. Глибина компенсації кальциту є її нижньою межею, нижче за яку донні відкладення містять мало або зовсім не містять карбонатних мінералів.

Площа нижче за глибину компенсації кальциту відрізняється в різних секторах океанів і вже займає 41% світового океану. Після промислової революції вона піднялася у всіх частинах океану, хоча цей підйом відрізняється: у західній частині Індійського океану він майже дорівнює нулю, а північно-західної частини Атлантичного – 300 метрів.

Якщо ця зона підніметься на 300 метрів, поверхня морського дна під нею збільшиться на 10% і займе 51% поверхні дна світового океану.

Нове дослідження стало першим, яке показало, що глибина компенсації кальциту є біологічним кордоном з різними місцем проживання вище і нижче за неї. Так, у північно-східній частині Тихого океану найпоширенішими організмами, які живуть на морському дні вище за глибину компенсації кальциту є м'які корали, офіури, мідії, морські равлики, хітони та мшанки, всі з яких мають кальциновані раковини або скелети. Але нижче цієї зони найбільш поширені морські анемони, морські огірки та восьминоги.

Це більш кисле місце існування вже обмежує життя на 141 мільйоні квадратних кілометрів морського дна, і може розширитися ще на 35 мільйонів квадратних кілометрів, якщо глибина компенсації кальциту збільшиться на 300 метрів.

Але це не єдина проблема. Частини океану в низьких широтах поступово втрачають види через те, що вода стає занадто теплою, а рівень кисню знижується. І це також зумовлено змінами клімату. Тобто сприятливе середовище для життя морських тварин скорочується і згори, і знизу.

Раніше дослідники з Іспанії виявили на дні океану загублені острови, які занурилися у воду мільйони років тому. Деякі з них ще зберегли пляжі. Вчені вважають, що ці острови могли лягти в основу легенди про Атлантиду.