За межею людських можливостей

Антоніна Самойлова — перша українська альпіністка, яка двічі піднялася на Еверест — найвищу вершину планети. Сходження на Еверест вона здійснила 2022 і 2023 року. Підіймалася й на другу вершину світу та першу за складністю — К2. Свій спортивний шлях Антоніна розпочала відносно недавно — 2018 року зі сходження на найвищу точку Африки — Кіліманджаро (5895 м над рівнем моря).

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Antonina Samoilova | TRAVELING and HIGH GOALS (@tonya.samoilova)

Нині Антоніна хоче впоратися з найскладнішим завданням — на межі або навіть за межею людських можливостей. Це безкисневий підйом на восьмитисячник.

Якщо вийде, Антоніна стане єдиною серед діючих альпіністок, яка спромоглася здійснити настільки небезпечний підйом. Безкисневе сходження на Манаслу, висота якої сягає 8163 м, — це колосальний ризик.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Antonina Samoilova | TRAVELING and HIGH GOALS (@tonya.samoilova)

Ми зв’язалися з відважною альпіністкою, коли вона закінчувала останні приготування до смертельно небезпечного сходження.

Чарівна жінка з копицею шикарного чорного волосся. Таким місце радше на подіумі. Але вона — на позахмарних гімалайських вершинах. Навіщо їй Гімалаї та гра зі смертю з імовірністю програти 50:50?

— Антоніно, як ви готуєтеся до сходження? Якось розширюєте обсяг легенів? Стимулюєте синтез гемоглобіну?

— Жодних особливих тренувань я не проводжу — ще не минула втома після Евересту. Мій тато — тренер із боротьби та фізіолог. Він порадив більше спати, оскільки під час сну організм відновлюється. Тож я багато сплю, навіть снодійне вживаю. І вітаміни. Мені потрібно швидше відновитися після Евересту.

— А коли був Еверест?

— Я піднялася на вершину 24 травня. Причому хворою на ковід.

— Ого! Але скажіть, як можна підійматися без кисню до «зони смерті»? Ви намагалися це робити на менших висотах?

— Так. Якщо перебуваєш вище за сім тисяч, рухатися в рази важче, це так, ніби на тобі лежить бетонна плита. Кожен рух вимагає величезних зусиль. Вище зі вісім тисяч, у «зоні смерті», ще важче. Швидкість ходьби сповільнюється до одного кроку на хвилину. Мислення теж сповільнюється, — ти ніби перебуваєш у паралельній реальності.

— Але ж ви не сама, з командою?

— Наприклад, під час підйому на Еверест (майже дев’ять тисяч метрів) кожен має свого гіда-шерпа, який супроводжує від Катманду й до вершини. Процес складний. Я двічі була на Евересті, кілька разів на восьми тисячах, і не до кінця розумію, як вони це роблять. Шерпи заздалегідь закидають необхідні речі, продукти та кисень спочатку в другий базовий табір, потім у третій. Це ціла система, яка працює паралельно з тобою. Ти приходиш до базового табору на все готове й проходиш акліматизацію. А потім — summitpush, вихід на вершину. Щоб із базового табору дістатися вершини Евересту, потрібно приблизно п’ять днів. У таборі всі перебувають із киснем. Із киснем ходять до туалету, якого, по суті, немає, із киснем сплять...

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Antonina Samoilova | TRAVELING and HIGH GOALS (@tonya.samoilova)

— Це правда, що на Еверест підіймаються суцільною колоною, але якщо вам погано чи сталася халепа, вам, окрім вашого шерпа, ніхто не допоможе?

— Це правда. І не можна нікого ні в чому звинувачувати. Коли ти на висоті вісім тисяч метрів, маєш розуміти, що вся відповідальність лежить тільки на тобі. Ніхто тобі жодних гарантій дати не може. Недаремно цю зону називають «зоною смерті». Там без обладнання перебувати неможливо, тим паче думати про інших людей. Але часом і рятують. Нещодавно мого друга з Малайзії Раві врятували з висоти 8500 метрів на Евересті. Його шерп ніс униз на спині. Але такі випадки трапляються вкрай рідко.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Відомий український альпініст загинув у боях за Соледар

— І що: ви йдете, а по обидві боки стежки трупи лежать?

— Зараз такого вже немає.

— А було?

— Вперше я зійшла на Еверест торік, уже такого не було. А раніше було — всі трупи за всю історію сходжень там і залишалися. Але зараз багато родин готові платити за те, щоб тіло загиблого родича повернули. Трупів поменшало. Це справді жахливо, коли бачиш замерзле тіло, що лежить, наче манекен. Ти знаєш, що людина загинула 2019 року, буквально перед вершиною, а виглядає так, ніби прилягла відпочити. Я бачила її торік. Ще одна людина лежала в ущелині, майже на вершині, багато хто її не бачив. Цього року побачила ще одного загиблого — буквально за кілька метрів від четвертого табору.

— До вашого безкисневого сходження на Манаслу ще одна українська альпіністка здійснила безкисневе сходження на восьмитисячник. Хто вона?

— Це Марія Хитрикова. Професійна альпіністка та скелелазка. Вона 2011 року піднялася на два восьмитисячники в Пакистані. Потім спробувала зійти на Ельбрус. Під час спуску через негоду група збилася з маршруту. Марія загинула. Я про неї довідалася лише кілька тижнів тому.

— Ви розумієте, що теж можете загинути?

— Напевно, ні (сміється). Якщо людина розуміє, що може загинути, вона не йде на таке випробування. Сподіваюся на краще... Моя мама хворіла на рак. І коли буквально за три дні до її смерті лікар сказав, що ліки більше купувати не потрібно, я благала його, просила врятувати маму, не вірила до останньої хвилини, що станеться найгірше... Мій мозок відсікає можливість негативного результату.

— Багато людей здійснює сходження на Манаслу?

— Дуже багато. Лише від компанії, з якою я співпрацюю, разом зі мною підіймаються 85 альпіністів, окрім шерпів. У базовому таборі намети є в усіх, а ось у висотних таборах їх уже бракує, але все продумано: хтось підіймається, хтось спускається — свого роду ротація, тож розмістити вдається всіх. Манаслу для багатьох — тренування перед Еверестом.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Antonina Samoilova | TRAVELING and HIGH GOALS (@tonya.samoilova)

— Коли починається сходження?

— 11 вересня підіймаємося до базового табору. Саме сходження плануємо на кінець вересня — початок жовтня. Точно ніхто не знає, ловитимемо погодні вікна.

— Яке меню в альпініста в базовому таборі?

— Меню досить різноманітне, триразове харчування, сніданок цілком стандартний — яйця, каша, тости. На вечерю — завжди суп. У раціоні багато рису та локшини. Також є карі — курка, овочі. З мого улюбленого іноді подають десерт — банани у фритюрі. Це дуже смачно!

— Яка у вас родина?

— Чоловіка, дітей наразі немає. Тому й стрибаю по горах. У мене є брат, сестра, маленький племінник і тато. Тато й брат захищають Україну в лавах ЗСУ.

— Якою є основна мета вашого сходження?

— По-перше, хочу, щоб на світовій арені висотного альпінізму Україна посідала гідне місце. Крім того, такі сходження для альпіністів — справжній pushthelimit — можливість побачити межу своїх можливостей.

Відстежувати перебіг експедиції можна буде в Інстаграм за посиланням.