Так, у ситуації, коли б респондент вночі на порожній вулиці побачив міліціонера, майже третина опитаних (31,2%) сприйняли б його як фактор небезпеки і лише 20,7% оцінили б це як гарантію безпеки, а 31,8% респондентів не вважали б це ні гарантією безпеки, ні фактором небезпеки. 16,3% опитаних вагалися з відповіддю на питання.
Оцінка міліції у такому аспекті помітно погіршилася порівняно з 2006 роком, коли міліціонера вважали частіше гарантією безпеки (30,5%), ніж фактором небезпеки (19,1%).
Загалом діяльність міліції не підтримують більшість громадян України (57,0%). Повністю підтримують діяльність міліції 6,0% опитаних, підтримують окремі дії – 26,3%. Решта респондентів не визначилися з відповіддю на питання.
Протягом останнього року за допомогою до міліції звертався кожен дев’ятий респондент (10,9%), але вчасно і в повному обсязі допомогу отримали лише чверть (24,0%) із тих, хто звертався за допомогою. 30,6% тих, хто звертався за допомогою отримали її не вчасно, або не в повному обсязі, а відносна більшість (43,4%) – не отримали взагалі. 1,9% тих, хто звертався за допомогою не змогли оцінити рівень цієї допомоги.
Досить низько громадяни оцінюють законослухняність представників міліції. Респондентам пропонувалося відповісти, як, на їх думку, буде діяти середньостатистичний начальник районного відділення міліції, якщо у ході розслідування кримінальної справи він отримає вказівку від керівництва вчинити протизаконні дії. Абсолютна більшість опитаних (61,6%) відповіли, що він вчинить за вказівкою керівництва. Лише 9,4% респонденти очікують, що у цьому випадку начальник відділення вчинить за законом, а 7,4% схиляються до думки, що він на словах погодиться з керівництвом, але намагатиметься уникати виконання вказівки. 21,8% опитаних вагалися з відповіддю на питання.
Дослідження проведене соціологічною службою Центру Разумкова в усіх регіонах України з 29 вересня по 4 жовтня 2011 року. Опитано 2009 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки – 2,3%.