Причина дисбалансу між потребами ринку праці і пропозицією – у відсутності системи прогнозування та планування

«Наведу конкретний приклад. Для підготовки фахівця з повною вищою освітою потрібно п’ять-шість років, - зазначає експерт. - Отже, щоб встановити конкретні обсяги прийому для підготовки фахівців за конкретними спеціальностями на 2012 рік (а їх, нагадаю, понад 300), слід мати у 2011 році потребу в таких фахівцях як мінімум на 2017 рік, чого зараз немає. Визначати потребу повинні міністерства і відомства, які відповідають за реалізацію конкретної державної політики, і зафіксувати її слід у відповідному стратегічному плані (на 5-10 років). Основою визначення потреби мають стати прогнози розвитку України на 15-25 років (зокрема прогноз демографічного розвитку, прогноз науково-технічного розвитку, прогноз стану довкілля, прогноз стану здоров’я населення, прогноз освітнього потенціалу, прогноз економічного розвитку тощо) як спеціальні наукові дослідження державних академій наук, що затверджуються на відповідному державному рівні».

Не менш важливою причиною, на його думку, є і відсутність балансу трудових ресурсів у складі державних програм економічного та соціального розвитку, стратегій регіонального розвитку, програм і стратегій розвитку окремих галузей суспільного життя.

Крім того, заважає визначенню реальної потреби у фахівцях і неузгодженість між назвами галузей знань, напрямів і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців, з класифікатором видів економічної діяльності (КВЕД).

На думку Ю.Вітренка, основним чинником, що обумовлює диспропорції на ринку праці, є циклічність розвитку ринкової економіки з відомими фазами (криза, депресія, пожвавлення, підйом), що, у свою чергу, обумовлює й відповідні коливання сукупної пропозиції та сукупного попиту робочої сили. Сукупна пропозиція, за його словами, залежить насамперед від кількості економічно активного населення, а сукупний попит - від можливостей роботодавців створити на тій чи іншій фазі розвитку економіки необхідну кількість робочих місць.

До чинників, які впливають на виникнення диспропорції на ринку праці, експерт також відносить демографічні (рівень народжуваності, смертності, тривалості життя тощо); низький рівень заробітної плати, що спонукає до масової міграції найбільш активної кваліфікованої робочої сили за кордон; недосконалість податкової політики щодо стимулювання попиту на робочу силу; неефективність заходів держави щодо сприяння малому та середньому бізнесу при створенні ним нових робочих місць; відсутність дієвої системи залучення інвестицій для модернізації галузей реальної економіки з умовою збереження робочих місць; недосконалість пенсійної системи.

Особливе місце серед чинників виникнення диспропорцій на ринку праці Ю.Вітренко виділив для системи загальноосвітньої та професійної підготовки робочої сили.

У свою чергу доктор економічних наук, заступник завідувача секретаріатом комітету з питань науки і освіти Верховної Ради, професор кафедри менеджменту КНЕУ ім. В.Гетьмана Ігор Жиляєв заявив ZN.UA, що вважає причиною дисбалансу загальну невизначеність щодо проведення реформ та перспектив розвитку економіки і суспільства України.

«Протягом цього року можна було спостерігати достатню кількість прикладів, які підтверджували ризикованість як прогнозування, так і стратегічного (а також тактичного - короткострокового) планування, - зазначає І.Жиляєв. - Наприклад, пенсійна реформа істотно розбалансує ринок праці науки та вищої школи через затвердження норми про обмеження виплати пенсії працюючим пенсіонерам у цих галузях, запровадженого для тих, хто підпише трудовий контракт з 1 жовтня ц.р. (ті, хто підписав контракт раніше, отримують наукову (та інші пенсії у повному обсязі) до завершення дії контракту. Враховуючи, що: 1) середній вік працюючого доктора наук більш ніж 60 років (середній вік кандидата наук теж далекий від оптимального); 2) за експертними оцінками, майже 2/3 керівників середньої ланки університетів (завідувачів кафедр і деканів) та закладів науки (завідувачів лабораторій та відділів) пенсійного віку; 3) маємо недостатню кількість наукових та науково-педагогічних працівників у віковій категорії 50-60 років; 4) ці категорії працівників призначаються за конкурсом на п’ять років, можна оцінити, що в наступні два роки українська освіта і наука втратять більш ніж п’яту частину кадрового потенціалу. Керівники науки та вищої освіти добре знають, що навіть за наявності формальних ознак, зокрема ступеня та потрібного науково-педагогічного стажу, необхідно декілька років, щоб кандидат наук мав змогу претендувати на «нормальне» виконання функціональних обов’язків керівника середньої ланки управління. Якими можуть бути ризики від поспішного запровадження цієї норми для науки та вищої школи? Хто міг це передбачити (спрогнозувати, спланувати) рік тому? А хто сьогодні має прогнози кадрових змін у цих сферах?»

Детальніше читайте у свіжому випуску «Дзеркала тижня. Україна» у статті Оксани Оніщенко та Лідії Суржик «Страшна таємниця держзамовлення».