Українські політики й фальшиві дисертації

Кілька тижнів тому українські медіа написали про звинувачення колишнього прем'єр-міністра й одного з лідерів Євромайдану Арсенія Яценюка в тому, що він сплагіатив значну частину своєї дисертації.

У звинуваченні зазначено, що близько сімдесяти сторінок дисертації Яценюка містять матеріал, який є плагіатом з різних джерел, тридцять дев'ять сторінок - повністю плагіат, а інші сім сторінок перекладено з англійської без належного зазначення оригінального джерела. Детальний посторінковий аналіз публічно доступний в Інтернеті. Яценюк захистив дисертацію 2004 року, коли виконував обов'язки першого заступника голови Національного банку України. В різні періоди своєї політичної кар'єри він був міністром економіки, міністром закордонних справ і навіть головою Верховної Ради України. З якихось причин його дисертація з банківського нагляду та регулювання була захищена не в Києві, а в Сумах, невеликому обласному центрі України.

Звинувачення у плагіаті та неправомірному отриманні наукового ступеня не нові для України. Політичне й академічне життя країни багате на подібні факти. Нещодавно у плагіаті звинуватили дружину віце-прем'єр-міністра Катерину Кириленко. Майже третину дисертації було визнано плагіатом, а рівень її мови та стилю оцінено як набагато нижчий від належного для докторської дисертації. Кириленко є завідувачкою кафедри філософії Київського національного університету культури і мистецтв. Вона відкидає всі звинувачення як необґрунтовані, політично мотивовані та спрямовані проти репутації її чоловіка.

Найгучніший випадок сумнівної докторської дисертації - це дисертація колишнього диктатора України Віктора Януковича. В короткій автобіографії, написаній від руки, Янукович згадує своє наукове звання "проФФесора". Ця орфографічна помилка породила хвилю цинічних коментарів з приводу академічних заслуг і докторського ступеня Януковича. В результаті "проффесор" стало одним із прізвиськ колишнього президента. Незважаючи на численні, переважно негативні, публікації, жоден зі скандалів не послужив приводом для належного розслідування, не кажучи вже про якісь дисциплінарні заходи.

Нечесна поведінка викладачів, корупція і шахрайство у сфері присудження наукових ступенів призвели до того, що наукові ступені в Україні подібні до її валюти - їхня вартість постійно знецінюється. Українські докторські ступені втратили будь-яку цінність навіть у сусідніх із нею країнах Східної та Центральної Європи. Але проблема ще складніша: політики й інші небідні особи не мають жодної потреби писати чи плагіатити свої дисертації. За них це можуть зробити професіонали. Дослідження корупції в науковій галузі, проведене 2016 року, виявило в Україні
46 фірм, які пропонують написання дисертацій (для порівняння: 2009 року було виявлено 18 подібних фірм). Це означає, що, попри економічну та політичну кризу й попри війну, кількість фірм в Україні, які надають послуги з тіньового написання дисертацій, протягом останніх семи років майже потроїлася. Складно оцінити, на скільки побільшало фальшивих докторських ступенів в Україні. Справжній масштаб шахрайства у сфері присудження наукових ступенів залишається невідомим.

Незважаючи на тіньовий характер цього бізнесу, можна приблизно підрахувати. Якщо припустити, що кожна фірма продукує як мінімум дванадцять докторських дисертацій на рік у різних галузях - тоді загальне число всіх таких дисертацій становитиме приблизно шістсот, тобто приблизно чверть усіх дисертацій, які захищають в Україні. Але якщо це більше, ніж дванадцять, тоді третина всіх дисертацій насправді може бути написана тіньовими авторами. Навряд чи якесь дослідження виявить точну кількість політиків, державних службовців, працівників установ державної і місцевої влади, викладачів і науковців, які мають фальшиві наукові ступені. Та зрозуміло одне - галузь освіти для здобуття наукових ступенів в Україні перебуває в глибокій кризі, і ситуація тільки погіршується. Це свідчить про провал державної політики в галузі освіти, про поширення в середовищі університетських викладачів та академічних науковців проявів неетичної поведінки, що підриває злагоду в суспільстві.

Жахливий стан системи навчання та атестації наукових кадрів в Україні свідчить про колапс академічної доброчесності і демонструє інституційну та соціальну неспроможність підтримувати довіру до процесу створення та передачі знань. Це своєрідна "нова норма" в системі навчання та атестації наукових кадрів. Іронія ще й у тому, що це не заважає українським державним органам, університетській та академічній спільноті не визнавати докторських ступенів найкращих світових університетів. Очевидно, вони вважають Стенфорд чи Гарвард недостатньо хорошими для України. Це при тому, що хотіли б, щоб у країнах світу визнавали українські вчені ступені. Очевидно, що така позиція української спільноти університетських викладачів та академічних науковців є контрпродуктивною.

У той час, коли продовжують множитися фальшиві докторські ступені, український уряд не демонструє ані найменшого занепокоєння з цього приводу. Послуги з підготовки дисертацій на замовлення супроводжуються пропозиціями всіх інших послуг, необхідних для виконання умов отримання ступеня, включаючи написання та публікацію наукових статей у журналах, схвалених державними органами. Ці фірми не обмежують своїх пропозицій конкретними дисциплінами, надаючи клієнтам "наукові" роботи з будь-якої галузі - від найбільш популярних економіки і права до найдорожчих медичних наук. Загальна вартість докторського ступеня може сягати десятків тисяч доларів США. Це досить істотна сума для країни, де університетські викладачі мусять виживати на 100-200 дол. на місяць. Висока ціна фальшивого докторського ступеня може бути недосяжною для деяких університетських викладачів, проте цілком доступна для політиків і бізнесменів.

Аналіз показує, що купівля дисертації та наукового ступеня у багатьох випадках є вигідною інвестицією - придбання докторського ступеня може стати самоокупним. Очікувані призначення й посадові підвищення, вищі зарплати й пільги, професійна репутація та соціальний статус спонукають державних посадовців платити за дисертації, написані тіньовими авторами. Університетські викладачі грають три різні ролі в цьому корупційному бізнесі: клієнтів, тіньових авторів і регуляторів доступу до наукових ступенів. Зважаючи на низькі моральні стандарти в університетському, науковому, політичному й бізнесовому середовищі, етичні міркування видаються просто нерелевантними. Боротьба правовими засобами з фірмами, які продають дисертації, написані тіньовими авторами, навряд чи дасть якісь значні результати, особливо, якщо такими послугами користуються провідні політики, законодавці й правоохоронці. Доти, доки буде попит, - буде й пропозиція.

Переклад Ірини Єгорченко

Про автора. Арарат Осипян має ступінь доктора філософії в галузі освіти й розвитку людини від Університету Вандербільдта. Отримав грант програми Pontica Magna Фонду нової Європи в Бухаресті. Упродовж більше ніж трьох років проводив дослідження, які стосувалися корупції, гібридної війни та кризи в Україні.

Опубліковано 30 травня 2017 р.

Примітка. Загальна кількість дисертацій не приблизно 600 х 4, а більш як 7 000 на рік, кількість докторських дисертацій - понад 1000. Наведені за цим посиланням дані базуються на офіційній відповіді МОН.