Сигнали з космосу посилав невідомий...

Система радіотелескопів VLA у Нью-Мехіко зафіксувала регулярні сигнали в метровому діапазоні, які посилав невідомий об’єкт поблизу центру Галактики. Результати спостережень обговорюються у статті, опублікованій у березневому номері часопису Nature. Десятихвилинні радіоспалахи, що повторювалися з інтервалом у 77 хвилин, тривали близько семи годин. Там, де містилося джерело, вчені не виявили нічого ні до, ні після дивної серії сигналів. Загадковій невидимці присвоїли назву GCRT J1745-3009 і почали вибудовувати гіпотези про природу серії «сигналів із нізвідки». Деякі фахівці припускають, що вони можуть мати штучний характер.

Повідомлення коментує співробітник Радіоастрономічного інституту НАНУ кандидат фізико-математичних наук Олексій АРХИПОВ. До його наукових інтересів, окрім радіоастрономії планетних магнітосфер і декаметрового радіовипромінювання Юпітера, входить і проблема пошуку позаземних цивілізацій. Цій темі, крім дисертації, учений присвятив дві видані в Москві науково-популярні книжки — «Селеніти» і «Нерозгадані таємниці Всесвіту». Харківський радіоастроном є також координатором по Україні міжнародної організації SETI-Ліга.

— Олексію Вікторовичу, це схоже на сигнали «братів по розуму»?

— Ці сигнали скидаються на роботу гіпотетичного галактичного маяка, про можливість існування якого ще 1978 року писав англійський астроном Ян Рідпат. Він припустив, що такий маяк може періодично обводити вузьким радіопроменем зоряний диск нашої Галактики, а настроєні на цю хвилю приймачі сприйматимуть його як періодичні, приблизно 5-хвилинні радіоспалахи.

У кожному разі, йдеться про унікальний, екзотичний астрономічний феномен, оскільки серію сигналів, які повторюються, та ще з такою великою тривалістю — по 10 хвилин, — прийнято вперше. Період їх повторення — 77 хвилин — занадто довгий для пульсарів (у них він становить не більше кількох секунд), але занадто короткий для подвійних зірок, у яких він триває понад добу. За характеристиками, це також явно не коричневий карлик і не магнітна зірка.

— А чому саме радіовипромінювання сприймається як спроба спілкування з боку братів по розуму?

— Усе почалося з опублікування 1959 року класичних принципів пошуку позаземних цивілізацій у відомому науковому часопису Nature. Тоді здавалося природним, що радіозв’язок — оптимальний спосіб контактів із позаземними істотами. Ці принципи будувалися на ще кількох припущеннях: інопланетяни намагаються встановити контакт із Землею, радіосигнали, які вони посилають, мають бути вузькосмуговими, змінними в часі й виходити з точкового джерела, що практично збігається з зіркою, схожою на Сонце.

— 1992 року NASA почало вести спостереження за програмою HMRS, яка передбачала одночасне прослуховування радіошумів неба на мільйонах частот. Чи проводяться вони тепер?

— NASA не проводить досліджень із пошуку ПЦ. У межах цієї програми були проведені спостереження з допомогою 64-метрового радіотелескопа в Парксі (Австралія), у Національній радіоастрономічній обсерваторії в США і на 305-метровому радіотелескопі в Аресібо, але вони не дали результатів. Пізніше, завдяки приватним джерелам фінансування, проект відродився під назвою «Фенікс», проте, з «класичної» точки зору, він також не був успішним.

Річ у тому, що класичні принципи пошуку ПЦ описують лише один варіант стратегії пошуку з цілого спектра можливостей. Насправді значимі радіосигнали можуть іти не лише від зірок на кшталт Сонця. Якщо ми випадково перехопимо сигнали, адресовані не нам, то вони можуть і не бути повторюваними. Я вже не кажу про те, що ПЦ можна з таким самим успіхом шукати з допомогою оптики, інфрачервоної техніки й детекторів космічного проміння. Навряд чи можливо заздалегідь обрати оптимальний вид зв’язку, оскільки нам не відомі ні технічні можливості, ні стратегія поведінки позаземних цивілізацій. І, власне, чому ми такі впевнені, що позаземний розум захоче встановлювати контакт із агресивним і нестабільним людством?

— Окрім радіосигналу, зафіксованого у Нью-Мехіко, були й інші кандидати на ПЦ. Наприклад, 2003 року вчені з Університету Берклі повідомили в New Scientist, що їм удалося з допомогою радіотелескопа Аресібо зафіксувати незвичайний сигнал...

— Справді, попри негативний результат пошуків класичних радіопередач, було зареєстровано цілу низку незрозумілих сигналів, які цілком можна інтерпретувати як штучні. Частину їх було зареєстровано не лише в напрямку зірок на кшталт Сонця, а й в інших місцях неба. Напевно, саме ці факти спонукають продовжувати пошуки інопланетян. Зараз найбільшою міжнародною організацією, що об’єднує ентузіастів пошуку ПЦ з-понад 60 країн, є SETI-Ліга. Її члени працюють над низкою напрямів, наприклад, відповідно до проекту АРГУС, аматорські радіотелескопи сканують у пошуках сигналів одночасно всю небесну сферу, а за проектом MOONBOUNCE відпрацьовується методика пошуку сигналів ПЦ.

— Останніми роками здійснено низку проектів із відправки в космос послань, музики й навіть біологічного матеріалу...

— Усе це робиться за гроші замовника і слугує яскравим прикладом комерціалізації інтересу людей до цієї теми, яка до науки не має прямого стосунку. Є й інша тенденція — відбувається поступова підміна власне SETI суміжними астробіологічними дослідженнями. Це пошук позасонцевих планет, мікроорганізмів на Марсі та Європі, робота в руслі проблем, пов’язаних із виникненням і еволюцією життя на Землі. Почасти це пояснюється щедрим фінансуванням астробіологічної програми НАСА і створенням у США Астробіологічного інституту.

— Хоч би там як, людство й досі не знає відповіді на фундаментальне запитання буття: самотні ми у Всесвіті чи ні. А що як сигнал GCRT J1745-3009, схожий на сигнал гіпотетичного галактичного маяка, і справді є таким?

— Існує так звана Декларація принципів дій, які мають виконуватися після виявлення позаземного розуму, розроблена Міжнародною академією астронавтики й Інститутом космічного права. Ця декларація зобов’язує першовідкривача довести, що виявлено саме позаземний розум, а не природний феномен або результат діяльності людини. Доти публікувати результати досліджень у відкритій пресі заборонено.

Ця процедура на практиці практично нездійсненна — адже серйозно перевірити безмежне розмаїття можливих природних пояснень тих-таки радіосигналів навряд чи можливо. А у випадках, коли не вдавалося підібрати прийнятного пояснення, робляться посилання на поки що не відомий, але обов’язково природний процес. Тому, гадаю, ми не скоро почуємо офіційне повідомлення про відкриття позаземного розуму, навіть якщо сигнал GCRT J1745-3009 справді посилає галактичний маяк.

— Якщо вірити деяким ЗМІ, вже відбулося не лише відкриття позаземного розуму, а й контакт із інопланетянами...

— Так, численні публікації про прибульців, контактерів і посадки НЛО сприяли дискредитації цієї проблеми. Гадаю, відродити серйозний суспільний інтерес до проблеми позаземного розуму можуть нині лише реальні результати пошуків, які переконливо свідчитимуть про існування розумного життя у Всесвіті — в минулому чи сьогоденні.

— Припустімо, що перший контакт із позаземним розумом усе-таки відбудеться в найближчі двадцять років — так оцінив можливість виявлення радіосигналів від інопланетян на недавньому симпозіумі в Гарвардському університеті, присвяченому пошуку позаземних цивілізацій, головний астроном Інституту SETI Сет Шостак...

— Виникає маса запитань. Хто візьме на себе відповідальність за контакт? Якою буде його процедура? Чим це загрожує земній цивілізації? Чи завжди мешканці інших світів живуть у злагоді? Чи не зіштовхнемося ми і з «поганими хлопцями» з зірок? Парадоксально, але фундаментальне й важливе з погляду безпеки життя на Землі питання про населеність нашої Галактики вважається набагато менш важливим, ніж вивчення, наприклад, газових хмар у інших зоряних системах.