Заява інтелігенції: Влада тягне Україну до числа ізгоїв світу

«Україна потребує правди. Тому наш обов‘язок назвати речі своїми іменами. Країни світу поділяються на ті, де є політичні в‘язні, і де їх немає. Протягом року влада тягне Україну до числа ізгоїв світу, і вже майже досягла в тому успіху. У 2010 році в Україні з‘явилися політичні в‘язні. Порушено кримінальні справи проти учасників підприємницького протесту – за безглуздим звинуваченням у «вбиванні кілочків» на Майдані. Дев‘ятеро громадян ув‘язнено за звинуваченнями у спилюванні незаконно встановленого ідола Сталіна, який українським судом визнаний злочинцем і вбивцею мільйонів українців. До багатьох колишніх чиновників висуваються різноманітні звинувачення. Представники влади ще до вироку суду дають вказівки, хто винний, а хто ні. У той же час факти сучасного казнокрадства відбуваються на очах у всього суспільства й лишаються показово безкарним. Натомість влада звільняє з ув‘язнення вбивць і мажорів-злочинців. А прокурор грає «Мурку». Як результат, минулого року злочинність в Україні зросла одразу на третину», - сказано у зверненні.

Представники української інтелігенції вважають, що «діалог» влади із суспільством перетворився на монолог влади. Влада заявляє, що її мета – забезпечити «стабільність і спадкоємність влади». А справжня ціль політичних переслідувань – паралізувати громадянську активність. Щоб люди забули, що саме вони є джерелом влади, які мають конституційне право розпоряджатися нею та вирішувати долю влади на свій розсуд. Вся відповідальність за відсутність справедливого суду лежить на владі, яка без виборів отримала ті повноваження, які їй не давав народ».

«Найкращий уряд – той, що учить народ управляти собою. А найгірший – той, що позбавляє його такої можливості. Всупереч Конституції, в Україні діє уряд, який не представляє результатів виборів. Заплановано позбавити громадян права визначати місцеву владу. Там, де закінчуються чесні й регулярні вибори, починається рабство. Український народ не терпів його раніше, не терпітиме і в XXI столітті. Бо страх перед злом є зло. Так само, як і байдужість», - переконані автори звернення.

Представники української інтелігенції також зазначають, що «у той час, як в усьому світі органи влади починають економію з себе, в Україні заклик до народу «затягнути паски» підкріплено блюзнірським збільшенням апетитів влади. Для своїх «реформ» влада мала б обрати іншу країну, якої не шкода. А насправді для успіху перетворень потрібно головне – не красти. Представники нинішньої влади десятиліттями керують Україною і не можуть похвалитися нічим, крім приватних статків для себе і передостаннього місця в Європі для України. При цьому вони не сходять з екранів, повчаючи країну, як їй, «бідній», жити. Якби Україна була така бідна, то її б не розкрадали вже стільки років і не ставали в чергу до високих посад, щоб продовжувати цю приємну справу і далі».

Водночас, на думку авторів звернення, репресії влади свідчать, що її «застарілі страхи досі не подолані». «Помщаючись на опонентах, представники влади віддячують за свої мокрі долоньки шість років тому. Замість гідної стриманості, влада своєю мстивістю множить страх навколо себе, і від того сама боїться. Хоча для влади було б корисніше негайно звільнити політв`язнів і спробувати переконати суспільство, що з нею в майбутньому не слід чинити так, як вона на те заслуговує», - сказано у зверненні.

Представники української інтелігенції заявляють, що підтримують кожного, хто сьогодні зазнає політичних репресій і утисків, – не залежно від колишніх посад чи партійності.

«Народ, який забуває про солідарність, приречений. Тому кожен репресований має отримати дієву політичну, юридичну та іншу підтримку. Найменша можлива підтримка – широкий розголос про кожен випадок політичних переслідувань. Ненависть перемагається братерством. Сьогодні Україні потрібні не стільки заклики, як приклади. Аморальності й деградації влади суспільство має протиставити максимальну згуртованість», - підсумовують автори звернення.

Документ підписали письменник Юрій Андрухович, почесний президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» В‘ячеслав Брюховецький, секретар Національної спілки письменників України Михайло Слабошпицький, письменники брати Дмитро і Віталій Капранови, політолог Ігор Лосєв, колишній політв`язень, президент Інституту релігії та суспільства, президент Українського центру Міжнародного ПЕН-Клубу Мирослав Маринович, правозахисник, колишній політв`язень, історик Василь Овсієнко, директор телеканалу ТВі Микола Княжицький, політолог, головний редактор часопису «Ї» Тарас Возняк, доктор історичних наук, професор політології Олексій Гарань, письменник Андрій Кокотюха, письменник, поет, перекладач Микола Рябчук, письменник, поет Сергій Жадан, публіцист, член Асоціації українських письменників Сергій Грабовський, журналіст, головний редактор сайту «Історична правда» Вахтанг Кіпіані, керівник етно-рок гурту «ТаРУТА» Євген «Їжак» Романенко, політичний експерт Володимир Горбач, експерт з енергетичних питань Михайло Гончар, експерт Інституту демократії імені Пилипа Орлика Наталя Беліцер, завкафедри міжнародного права Києво-Могилянської академії Мирослава Антонович, історик, політолог Олександр Палій.

За матеріалами УНІАН