Захід пожинає плоди помилкового рішення щодо України і Грузії - Atlantic Council

Десять років тому виконавчий директор Центру українсько-американських відносин Волтер Зарицький отримав від німецького товариша, який супроводжував канцлера Ангелу Меркель на саміт 3 в Бухаресті, цікаве коротке повідомлення. Зустріч мала вирішити, чи надасть НАТО Україні і Грузії дорожню карту дій для отримання членства. В повідомленні німця йшлося: "Так, але не зараз".

"Подивившись кілька епізодів "Світу у війні" на History Channel, я локонічно і вигадливо відповів: "Доленосне рішення". Україна і Грузія не отримали у Бухаресті дорожні карти до членства", - пригадав Зарицький у статті для Atlantic Council.

Він додав, що Київ і Тбілі лишилися з відкритими і, як декому здавалося, порожніми обіцянками приєднатися до НАТО колись у майбутньому.

"Через кілька місяців я отримав друге довше повідомлення, яке вказувало, що мій імпровізований коментар виявився точнішим, ніж я думав. Друг, в чиї дпиломатичні обов'язки з боку США входив регіон Кавказу і який також добре був поінформований про саміт в Бухаресті, почав свою записку з підтвердження своїх попередніх страхів щодо зібрання. Що Україна певним чином постраждає, якщо не отримає дорожню карту до членства в НАТО. Він чув, як Німеччина за підтримки Франції і Великої Британії вмовила президента США Джорджа Буша-молодшого поговорити з президентом Росії Володимиром Путіним. І як Путін сказав йому, що "Україна - це навіть не справжня держава". Він потім перейшов до своїх нових страхів: що серйозні проблеми назрівають в зонах замороженого конфлікту в грузинських Абхазії і Осетії", - пригадав листування експерт.

Американський дипломат писав, що Україна надто велика для Росії, щоб виступити проти неї з відкритою агресією. Але Грузія - це інша справа. Безумовно, старі регіональні і етнічні проблеми зробили Грузію уразливою, так само як і запальний характер її тогочасного президента Міхеіла Саакашвілі.

Зарицький пригадує, як через шість років після того він стояв на залізничному вокзалі в Києві в черзі за квитком до Сімферополя, де хотів з'ясувати всі обставини початку вторгнення російських "зелених чоловічків", танків і гелікоптерів з метою захопити Крим.

"Я пригадав пророчі слова свого друга з певною іронією. Він був правий щодо Грузії. Але, вочевидь, Україна, попри її розмір, теж була під російським прицілом. Через кілька хвилин роздуми в дусі "можливо" і "здається" випарувалися, оскільки двоє українських військових відвели мене з черги. Вони дали чітко зрозуміти, що Крим вже втрачено, а підготовка до захисту Сходу України і Києва почалася", - пише Зарицький.

Він вважає, що його слова про "доленосне рішення" стосувалися не лише Грузію і Україну. Спочатку навіть на думку не спадало те, що чотири головні актори Бухарестського саміту: США, Німеччина, Франція і Велика Британія, - теж постраждають від наслідків своєї помилки. Перші ознаки того, що це так, з'явилися наприкінці 2015 року в Німеччині. Росія, вочевидь відчуваючи впевненість після успішних авантюр в Грузії і Україні, вирішила втрутитися в хаос громадянської війни в Сирії і спричинила потік біженців з країни в Європу. Щоб не допустити трагедію епічних масштабів, Німеччина великодушно прийняла близько мільйона сирійців. Після цього Берлін раптом почув від попередніх "російськомовних" іммігрантів (так званий волзьких німців), що оці нові мігранти - це "грабіжники і ґвалтівники". Все це створило загрозу глибокої поляризації німецької політики, яка б могла повернути небажані привиди минулого.

Дуже швидко до Німеччини, яка стала жертвою російської штучної поляризації, приєдналися США і Франція. Якщо відкласти в бік дебати про можливу змову між росіянами під час виборів 2016 року, ніхто не заперечить, що американський процес голосування став суб'єктом широкого кібервторгнення Кремля і його інформаційної війни. Так само ніхто не заперечить, що у Франції Москва не просто за допомогою дезінформації намагалася погіршити результати небажаного кандидата Еммануеля Макрона, а й фінансувала кампанію Марін Ле Пен.

У 2018 році Велика Британія була шокована новинами про те, що хімічна речовина військового призначення була використана у Солсбері в якості інструменту вбивства. Окрім безпосередніх жертв постраждали британські правоохоронці. І не було жодних сумнівів, що ця отрута з лабораторії у центральній Росії. Саме тому реакція Британії і її друзів була така швидка і жорстка. Сотні російських дипломатів були видворені з різних західних демократичних країн.

"Через десять років після саміту в Бухаресті я не можу утриматися від обмірковування низки версій в дусі "а що як". Перша з них про те, яким би був 2018 рік, якби НАТО дало Україні і Грузії в 2008 році дорожню карту. Вірогідно ці дві країни існували б як процвітаючі члени євроатлантичної спільноти з повним контролем над своїми визнаними кордонами. Чорне море було б більше схоже на "озеро НАТО", узбережжя якого займали б п'ять членів альянсу чи кандидатів, ніж на мілітаризоване "російське озеро". А Сирія була б вільною від Башара Асада і "Ісламської держави" країною", - вважає експерт.

Він додає, що друге його міркування стосується того, наскільки іншим могло б бути наступне десятиліття, якби альтернативний 2018 рік був реальністю. Молдова і нещодавно пожвавлена Вірменія (а може й Азербайджан з Білоруссю) змогли б приєднатися до євроатлантичної сім'ї. Туреччина, Ізраїль, Йорданія, Сирія, Ірак і реформована Саудівська Аравія змогли б закріпити демократичні сили на Близькому Сході. А Європа дійсно могла б сказати, що вона "цілісна, вільна, благополучна і мирна". І третє міркування про те, яким кошмарним може бути 2028 рік, якщо НАТО продовжить свою помилкову траєкторію, розпочату в 2008-му. Низка пострадянських країн можуть скотитися назад у "м'якшу версію СРСР". Європа може поділитися і погрузнути у старих територіальних суперечках. А Чорно море може стати стартовим майданчиком для нескінченних російських авантюр на Близькому Сході, в Центральній Азії і Східному Середземномор'ї.

"Після тривалих медитацій, я можу додати лише одне слово до легковажної оцінки, яку зробив десять років тому: Це було дійсно доленосне рішення!".

Генсекретар НАТО Йенс Столтенберг раніше заявив, що альянс збереже політику "подвійного підходу" щодо Росії, що передбачає міцне стримування і оборону в поєднанні з діалогом. Такими ж невизначеними виглядають і відносини між НАТО і РФ,коли немає ані Холодної війни, ані стратегічного партнерства.

Наприкінці березня, НАТО відкликало акредитацію семи російських представників при Альянсі після хімічної атаки в британському Солсбері на екс-співробітника ГРУ Сергія Скрипаля. НАТО також не затвердило три запити на акредитацію від Росії.