Український варіант децентралізації якраз зшиває країну, а не розколює — Анатолій Ткачук

Від керівництва держави суспільство чує досить різні повідомлення, значна частина з яких є досить контроверсійними, включаючи заяви про сепаратизм мерів і натяки на необхідність сильної руки, пише у своїй статті для ZN.UA Анатолій Ткачук. За його переконанням, влада мусить таки визначитися - завершення реформи має відбуватися відповідно до ухваленої раніше Концепції, чи є нова ідея? Якщо так, то цю нову ідею мають однаково артикулювати всі учасники владної команди.

Щодо децентралізації та сепаратизму, то тут варто розуміти, що український варіант децентралізації якраз зшиває країну, з одного боку, додаючи громадам нового імпульсу розвитку та відповідальності за своє майбутнє і свою владу. А з іншого - дає змогу громадам вийти на прямі відносини власне з державою, без участі у цьому проміжних ланок - районів і регіонів.

"Таким чином, центр і громади поєднуються тисячами вертикальних зв'язків, співробітництво між громадами створює тисячі горизонтальних зв'язків, і так формується державна стійкість. Громади не є сепаратистами чи автономістами", - пояснює автор.

Ткаченко зазначає, що таку загрозу можуть створювати регіони, якщо повноваження між різними рівнями територіального устрою розподілено неправильно. При цьому, регіоналізація в Україні зразка 2004-го та 2014-го відбувалася за лінією обласних державних адміністрацій та обласних територіальних органів виконавчої влади.

"Просто згадайте, хто першим перейшов на бік сепаратистів у Донецьку та Луганську? Підпорядковані Києву міліція і прокуратура", - пише Ткаченко.

За його словами, реформа 2014–2015 років здійснювалася за лекалами, підготовленими у 2008–2009 роках. Саме тоді було проведено велику роботу з моделювання територіальних громад і районів, розроблено основні законопроєкти: про право територіальних громад на об'єднання, про адміністративно-територіальний устрій, а також різні методичні рекомендації для моделювання та розрахунків.

Однак зараз запас цих робіт вичерпується, та й умови дещо змінилися. З одного боку, є величезна підтримка донорів, якої не було в минулі часи, виросло багато різних експертів, які займаються питаннями реформи впродовж 2014–2020 років, і це дуже добре. З іншого - розбалансування етапності робіт, відсутність координації політики у цій сфері всередині органів виконавчої влади і часта зміна міністрів, що ускладнює таку роботу.

Автор вказує на те, що ключовим завданням нині є досить швидке та системне просування нового законодавства для органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій на післяреформений період після виборів 25 жовтня 2020 року, передусім у частині компетенцій і повноважень органів (не тільки райрад і РДА, а й територіальних органів виконавчої влади). Також потрібна швидка робота щодо зміни статусу майна РДА, районних рад у районах, які ліквідовуються.

"Роботи тут досить багато, і її слід виконати розумно та на системному рівні, аби зміна районного поділу не ввергла українське суспільство у новий виток хаосу", - вказує автор.

Детальніше читайте у статті Анатолія Ткачука "Децентралізація. Стратегія змінюється?" для ZN.UA.