Разом з перемогами України очевидною стає напруга в Європі — NYT

Європа цими днями нагадує мені перші тижні пандемії: ми живемо з відчуттям, що кінець світу вже не за горами. Але цього разу розмови про вірус замінило занепокоєння через ядерну зброю Росії, пише в колонці для The New York Times голова Центру ліберальних стратегій, постійний співробітник Інституту наук про людину у Відні та експерт з міжнародної політики Іван Крастев.

Європейські ЗМІ рясніють похмурими заголовками про дефіцит електроенергії, збої та відключення електроенергії. Аналітики погоджуються, що інфляція та зростання вартості життя можуть легко вивести мільйони людей на вулиці на знак протесту. Кількість мігрантів, які прибули до Європейського Союзу цього року, вже значно перевищує кількість мігрантів, які прибули з Сирії у 2015 році. І воєнна машина Кремля лише збільшить ці цифри, оскільки руйнування інфраструктури України позбавляє людей там електроенергії та води.

Тим не менш, зима Владіміра Путіна навряд чи покладе край прихильності Європи до України. Уряди союзників можуть змінитися, але санкції залишаться в силі. Просто подивіться на Італію, де новообраний ультраправий уряд прийняв європейський консенсус.

Більшість європейців морально обурені жорстокістю Росії. А останні успіхи української армії додають цьому обуренню надії. Фактично, підтримка укранців зростає разом із їх просуваням на полі бою. Але найважливіший фактор, насправді, по той бік Атлантики. Коли прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, найближчий союзник Путіна в Європейському Союзі, нещодавно проголосив, що «надія на мир — це Дональд Трамп», він висловив те, що усвідомили всі союзники Путіна в Європі: лише зміна в Американській політиці може змінити позицію Заходу щодо України. Саме Америка, а не Європа, є слабкою ланкою, коли йдеться про постійність підтримку Києва.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Нерозказана історія «Russiagate» і шлях до війни в Україні — The New York Times

Але ця війна не триватиме вічно. І саме в мирі, а не в боях, розбіжності в Європі стануть очевидними.

Існують три різні табори, коли йдеться про те, як ця війна має закінчитись: реалісти, оптимісти та ревізіоністи. Представників кожного з них можна знайти серед політиків і виборців майже в усіх європейських країнах, але вони не скрізь однаково представлені: у Західній і Південній Європі дебати ведуться переважно між реалістами та оптимістами; в Україні та деяких країнах Східної Європи – між оптимістами та ревізіоністами. Географія та історія найкраще пояснюють відмінності. Західні європейці передусім бояться ядерної війни. Східноєвропейці побоюються повернення у разі поразки України російського впливу в своїх країнах.

Так звані реалісти вважають, що метою Європи має бути те, щоб Росія не виграла, Україна не програла і війна не розширилася. Зверніть увагу на цю думку у заявах президента Франції Емманюеля Макрона. За цією логікою, Україні слід допомогти звільнити якомога більшу частину її території, але українська перемога повинна мати свої межі, оскільки досягнення цієї мети значно збільшить ризик застосування Росією тактичної ядерної зброї. Найбільш очевидним обмеженням, видається те, що Україна не має зайде так далеко, щоб намагатися повернути анексований Росією у 2014 році Крим.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Навіщо Путіну ядерний шантаж і чи дійсно він готовий використати ядерну зброю в Україні — NYT

Реалісти справедливо вважають нинішній конфлікт більш небезпечним, ніж радянсько-американське протистояння під час холодної війни — зіткнення між двома силами, які вважали, що історія на їхньому боці. Зараз Захід протистоїть лідеру з апокаліптичним складом розуму, якого переслідує примара світу без Росії.

Другий табір – оптимісти. Вони бачать кінець війни не просто перемогою України, а й кінцем Владіміра Путіна. Вони стверджують, що військова поразка Росії та триваючі наслідки санкцій, які ставатимуть дедалі більш руйнівними, є явними ознаками того, що час президента Росії на посаді обмежений, і вони підтримують небажання президента Володимира Зеленського вести переговори з Путіним. Прихильники цієї точки зору, зокрема німецькі Зелені та більшість східноєвропейців, стверджують, що лише всеосяжна підтримка України доможе досягти тривалого миру. Росію слід не просто зупинити, а перемогти.

Ревізіоністи сприймають війну в Україні не як війну Путіна, а як війну росіян. Для них єдиною гарантією миру та стабільності в Європі після закінчення цієї війни було б незворотне ослаблення Росії, включно з розпадом Російської Федерації. Вони виступають за підтримку сепаратистських рухів у країні та тримання росіян подалі від Європи незалежно від політичних змін у країні. На їхню думку, війна, яка почалася заявою пана Путіна про те, що України не існує, має закінчитися остаточним розпадом Російської імперії. Стратегія «Кінець Росії» найбільш популярна в країнах, які в минулому постраждали від влади Москви: Польщі, республіках Балтії  і, звичайно, в Україні.

Усі три думки мають так само і критиків. Критики реалістичного підходу справедливо наполягають на тому, що реалізм уже був перевірений у 2015 році після вторгнення Росії на схід України, і він не спрацював. Реалісти страждають від надлишку оптимізму, що дні пана Путіна вже злічені. Крім того, змінити режим, як того бажають оптимісти, важче на практиці. Зрештою, як можуть продовжуватися переговори, виходячи з бажаних цілей? А заклики ревізіоністів демонтувати або спотворити Росію можуть мати ненавмисний і небажаний ефект, даючи росіянам підстави брати участь у цій війні.

Коли російські війська були на підступах до Києва, розбіжності між реалістами, оптимістами та ревізіоністами не були критичними. Єдина мета полягала в тому, щоб не допустити захоплення України та перемоги Путіна. Однак перемоги української армії за останні місяці наблизили ці розбіжності до центру європейських дебатів. Саме розбіжності у поглядах на те, як має закінчитися війна, а не погрози Путіна, є реальним ризиком для європейської єдності. Ми відчуємо це вже взимку, коли посилиться громадський тиск щодо початку переговорів з Москвою.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

WP: Україна хоче повної поразки Росії, і це проблема

Розбіжності в наративах і баченнях щодо бажаного кінця війни настільки емоційно та морально заряджені, що будь-яка угода буде дуже складною. Тож для завершення війни терміново потрібні якісь спільні рамки. Без цього страх українців, що їх зрадить Захід, вкупі зі страхом Путіна, що Росія буде принижена у військовому плані, посилять ескалацію до крайнощів.