Сьогодні, 2 вересня, відзначає 30-річний ювілей «Придністровська молдавська республіка» - сепаратистський анклав на сході Республіки Молдова. 28 років там немає бойових дій, але при цьому реінтеграція країни виглядає питанням не менше далекої перспективи, ніж і десять, і двадцять років тому.
Для України Придністров’я та російські солдати на його території – не лише потенційна військова загроза. Заморожений придністровський конфлікт і триваюча російсько-українська війна відрізняються початковими умовами виникнення, масштабами бойових дій і кількістю жертв. Однак є багато спільного, що дає можливість Україні дивитися на Молдову як у дзеркало, в якому вона може побачити окремі риси свого можливого майбутнього.
Які уроки Україна може винести з молдавського досвіду, розбирався експерт, завідувач відділом Придунайсько-Чорноморського регіону НІСД Артем Філіпенко.
Кожна узгоджена поступка стане відправною точкою для подальших переговорів, нагадує автор. Не можна підписати документ, а потім зробити вигляд, що його не існує, або сказати: «Вибачте, ми передумали, давайте вважати, що нічого не було», - нагадує автор у статті для ZN.UA.
Так, у 1997 році був підписаний Московський меморандум про основи нормалізації відносин між Республікою Молдова і Придністров'ям. Документ, на який досі активно посилається Тирасполь, дає Придністров'ю право «самостійно встановлювати і підтримувати міжнародні контакти в економічній, науково-технічній і культурній сферах, а в інших областях - за згодою сторін».
Дуже багато протоколів і угод було підписано в 2001 році, коли обраний президентом Молдови комуніст Володимир Воронін вирішив, що він зможе зробити те, що не вдалося його попередникам, - домовитися з придністровським лідером Ігорем Смирновим. І хоча більшість з них залишилися на папері і так ніколи і не були виконані, деякі часто використовуються Тирасполем у суперечках із Кишиневом.
Наприклад, Протокол про взаємне визнання на території Придністров'я та Республіки Молдова документів, які видаються компетентними органами сторін - саме на нього придністровська сторона посилається, вимагаючи видачі водіям «ПМР» водійських посвідчень Молдови (хоча молдавські представники декларували вихід з цієї угоди).
В останнє десятиліття західні партнери Молдови здійснюють лояльну політику щодо Придністров’я. За рахунок економічних заходів, інфраструктурних проєктів, відкриття європейських ринків для придністровських товарів вони хочуть зробити європейський шлях привабливішим для Тирасполя й тим самим сприяти реінтеграції Молдови.
«Приміром, у рамках підписаної Угоди про асоціацію Молдови з ЄС із 1 січня 2016 року мали закінчити дію автономні торговельні преференції для підприємств Придністров’я. Однак право безмитної торгівлі для придністровських підприємств із ЄС збереглося», - пише Філіпенко.
На сьогодні близько третини придністровського «експорту» припадає на Євросоюз, що дає сепаратистському анклаву додаткові валютні надходження. Але будь-які спроби перейти до обговорення політичного статусу Придністров'я тираспольською адміністрацією блокуються.
«Європейці вірять у діалог, людський розум і раціональність поведінки, що, на жаль, не завжди працює на пострадянському просторі. І якщо ЄС іноді тисне на Кишинів, щоб змусити його підписати той або інший протокол, то чи є впевненість, що завтра так само не тиснутимуть на Київ?», - запитується автор.
Що саме має винести для себе Україна з досвіду врегулювання придністровського конфлікту, читайте в статті Артема Філіпенка «Придністровські уроки».