Польщі більше потрібна Україна, ніж навпаки - Rzeczpospolita

12 березня, 2018, 18:28 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Спроби Варшави тиснути і "шантажувати" Київ виявилися марними і шкідливими для польської сторони.

Польщі більше потрібна Україна, ніж навпаки - Rzeczpospolita
Польські політики помиляються, коли вважають, що Україні гостро потрібна їхня підтримка. © dimaberkut / Depositphotos

Сліпе нерозуміння у Варшаві того, якою важливою і великою країною є Україна - це не лише неправильне сприйняття сьогоднішньої ситуації у світі, а й можлива причина поразок і провінціалізації польської політики.

Про це на сторінках Rzeczpospolita пише публіцист, політолог, експерт студій Східної Європи Варшавського університету Казімеж Войціцький, наголошуючи, що Україна - це не якісь там "креси", не молодші брати з колишньої Речі Посполитої чи козаки з фільму "Вогнем і мечем".

Порозуміння з Україною - мета Польщі і важлива складова її національних інтересів. Слова "вибачаємо і просимо пробачити" виражають не лише глибоку релігійну правду, очевидну для християнської культури, але також важливе психологічне правило і цінний політичний ключ. Якщо ними легковажити, то зрештою можна багато втратити, а не здобути. Вимоги до інших визнати провину без згадки про свою власну зазвичай мають протилежний ефект. І підтвердженням цьому, нажаль, став останній період в польсько-українських відносинах.

Уряд "Права і Справедливості" поставив умовою для покращення відносин визнання злочину українських націоналістів на Волині, засудження Степана Бандери тощо. За такий жест партія не визнає виступ президента України Петра Порошенка перед польським парламентом, де він просив вибачення словами польських єпископів. Не зрозуміло, в чому ще визнання жертв і вибачення конкретно повине виражатися, щоб задовольнити очікування "ПіС" і "Кукіз'15". Така політика щодо України викликає критику в Польщі з точки зору моральності, а також через доведену неефективність такого підходу.

Прихильники твердої лінії наполягають, що українці повинні піти на поступки, тому що їм потрібна підтримка. Це звучить як шантаж, який ще більше ускладнює двосторонні відносини. Однак, важливіше те, що цей аргумент про неминучі українські поступки не правдивий, тому що тиск на Україну не працює. І дуже вірогідно, що і не спрацює.

"Прихильники історичного диктату на адресу України дуже яскраво демонструють не розуміння важливих змін в глобальній політиці і позиції, яку займає в ній Київ. Польська допомога для України може бути корисна, але не найважливіша і навіть не істотна. Фундаментальним для Києва стала міжнародна підтримка Брюсселю і Вашингтону, а також інститутів, таких як Світовий банк і МВФ. Важливі також санкції, накладені на Росію", - зауважує Войціцький.

Він нагадує, що США і Канада вирішили постачати летальну зброю Україні. Американці передадуть найновіше протитанкове озброєння, якого у польської армії немає. Такі дії підтримують Київ у війні з Москвою, підвищуючи ціну можливого широкомасштабного вторгнення, а також посилають сильний політичний сигнал.

Польща таких інструментів допомоги сусіду, який страждає від атаки Москви, не має. Важко зараз також уявити, щоб Варшава, бажаючи добитися поступок від Києва, пригрозила відмовою від підтримки санкцій проти Росії. Цього в Польщі можуть вимагати лише прокремлівські кола і ті, хто перебуває під великим впливом Москви.

"Найважливіше однак те, що Україна, а не Польща, стоїть в центрі глобальної гри. Збереження її незалежності означає підрив російської імперії, яка паразитувала і висмоктувала соки з цієї великої країни, черпала з неї ресурси і, перед усім, вкрала її історію, намагалася позбавити культури і русифікувати", - пише експерт.

Україна цьому чинила опір, заплативши за це високу ціну. Хоча світ не помітив її боротьбу за самостійність і недооцінив її. Багато хто дозволив себе переконати, що якщо хтось пише кирилицею (хоча українська кирилиця відрізняється від російської) і сповідує православ'я, то напевне є росіянином, чи що слово "Русь" означає те ж саме, що і "Росія". Такі уявлення стали химерним плодом історичної політики Росії, якій Україна не могла ефективно протистояти, не маючи власної держави. Полякам така ситуація добе знайома з часів поділів чи ПНР, коли царський, радянський чи російський наратив мав домінантну роль. Сьогодні ситуація змінилася і брехня Москви розвінчана. А Київ почав говорити власним голосом.

Незалежність України становить гарантію, що російський шовінізм, сповнений ненависті до поляків, попри погрози і повчаня Москви, не дістанеться до Польщі.

Занепад України означав би, що Росія вже біля польських кордонів і почне спроби встановлення лояльного, контрольованого уряду у Варшаві.

"Стали б ми фронтовою країною у світовій грі, а державні апетити Москви після повного знищення України напевне не зменшилися б, а лише зросли б. Беручи до уваги суть кремлівської пропаганди, наша країна не може розраховувати на будь-які поблажки. А Росія хотіла б взяти реванш за "геополітичну катастрофу" 1989-1991 років, як говорив Путін. Російський націоанлізм і шовінізм звинувачує у ній Польщу і "Солідарність". Так як польська "Солідарність" допомогла іншим країнам під гнітом Москви здобути незалежнсть, так сьогодні Україна захищає нашу частину Європи від російської агресії. В цьому важливість цієї країни", - пише Войціцький.

Київ знає, що бере участь у світовій грі. А до Петра Порошенка і наступних українських президентів, на думку автора, будуть дослухатися головні світові політики до тих пір, поки конфлікт з Росією не закінчиться. В такому центрі світових подій Польща і поляки були в часи першої "Солідарності", під час розмов за Круглим столом чи створення першого незалежного уряду в радянському блоці, який розвалювався. Сьогодні в схожому становищі Україна. Одним з епіцентрів глобальної політики став конфлікт на сході цієї країни через російську агресію, яка стосується всього Заходу. Україна сьогодні стала територією світових змагань. Тому вона має особливе значення.

Частина з тих політиків, які не розуміють цих явищ, можуть покрикувати на Київ. Але загалом, хоч йому це й не допомагає, але й не дуже шкодить. Це помітно в Україні. Симпатія до Польщі там поширена, тому що ширша громадськість не завжди поінформована про те, що виробляють деякі польські політики. Політичний Київ реагує на це перед усім з байдужістю, намагаючись не помічати, що Польща з адвоката України перетворилася на неспокійного сусіда, що голос з Варшави в питанні уявних бандерівців, націоналістів, які нібито керують країною, звучить дуже подібно до голосу Кремля. Інколи Київ пояснює це собі московським впливом і провокацією, виправдовуючи таким чином Варшаву і її неефективність боротьби з такими явищами.

Автор зауважує, що, нажаль, антиукраїнізм в Польщі - це не продукт тільки московського втручання, хоча сьогодні ним не варто легковажити. Попри те, що доктрина Єжи Ґедройця, яка визнавала незалежність України фундаментом польської стратегії, була обов'язковою, усвідомити і виконати її повною мірою так і не вдалося. Третій Польській Республіці забракло відваги і вміння провести діалог про складні і заплутані польсько-українські відносини, в яких культурна спорідненість змішувалася з запеклим антагонізмом. Нинішня політика тиску не лише не краща, а й погіршує ситуацію.

Найбільше в Україні розчаровані ті, хто відносинам з Польщею присвятили найбільше і про сусідню країну знають найкраще. Деякі люди ображені і висловлюють розчарування щодо польської держави. І їх можна зрозуміти. Хотілося б, щоб попри розчарування, українці, які дбають про польські цвинтарі і пишуть про Катинь, продовжували помічати невпинні польські зусилля щодо України.

"Немає незалежної Польщі без незалежної України" - це гасло описувало польсько-українські відносини з часів проголошення української незалежності в 1991 році. Вочевидь, визволення України з-під домінування Кремля означало докорінну зміну в польському становищі на мапі континенту. В роках 1989-1991 багато було зроблено, щоб відносини між сусідами були належним чином закріплені. Велику роль в цьому зіграла церква. Слова польських єпископів "вибачаємо і просимо вибачити", які колись стали гаслом польсько-німецького порозуміння, повернулися в якості основної тези примирення польсько-українського. Вони повинні і надалі визначати напрямок двосторонніх відносин, так само як і моральних чи політичних поглядів.

Визнання важливості України повинно бути основою польської зовнішньої політики. Тільки так вона буде ефективною і відповідатиме польським національним інтересам.

Читайте також: Грудень: "Свято наближається"

Нагадаємо, що раніше екс-прем'єр-міністр Польщі Ян Ольшевський висловив упевненість, що Бандера не відповідальний за Волинську трагедію, адже вона сталася тоді, коли Бандера був ув'язнений німцями.

Також повідомлялося, що Президент Польщі Анджей Дудазгадав про жорстокість українських націоналістів, які 74 роки тому знищили польське село Гута Пеняцька, однак зазначив, що бажає хороших стосунків з українцями.

По матерiалам: DT.UA /
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК