Паризький саміт щодо Донбасу: чого насправді хотіла кожна із сторін

Під час зустріч, яка відбулася 2 жовтня в Парижі, глави України, Росії, Німеччини та Франції в черговий раз продемонстрували різницю в підходах до трактування Мінських угод.

Як пише в статті на DT.UA Сергій Рахманін, жодна з ключових суперечностей подолана не була. Автор проаналізував позиції кожної зі сторін.

Німеччина. Зацікавлена в тому, щоб конфлікт в Україні був заморожений якнайшвидше і з мінімальними втратами. Німецькому канцлерові не потрібна гаряча точка на кордоні ЄС. Вона зацікавлена в створенні умов, які дозволять коли й не скасувати, то бодай послабити санкції стосовно Росії. Лідер ФРН вважає себе відповідальною не тільки за долю своєї країни, а й за долю всього Європейського Союзу. А тому припинення активних бойових дій на території держави, що межує з ЄС, і пожвавлення економіки Союзу відновленням повноцінної торгівлі з РФ - її прямий інтерес. Реалізація Мінських угод відкриває шлях до досягнення цих цілей. Уже мало хто пам'ятає, що початковим приводом до запровадження санкцій була окупація Криму. Нині ключовою умовою зняття обмежень стосовно Росії в західних столицях називають виконання Мінських угод. Крім того, успіх мінського плану означає формальне перетворення конфлікту на Донбасі з міжнародної проблеми на внутрішню.

Франція. Мотиви здебільшого ті ж самі, що й у сусідів. Але віднедавна Париж демонструє вищу активність. Як розповідали дипломати, Олланда стало дратувати, що його сприймають як такий собі придаток Меркель. Франція домоглася призначення на ключову посаду в ТКГ свого дипломата П'єра Мореля//gazeta.dt.ua/internal/morelski-tezi-_.html. Активізувався глава МЗС Лоран Фабіус. Охочіше став коментувати перебіг переговорів сам Олланд. Крім того, деякі учасники процесу стали помічати, що під час обговорень французька сторона дедалі частіше намагається виявляти люб'язність стороні російській. Дехто пов'язує це з бажанням Парижа пом'якшити образу Москви за непоставлені "Містралі", але це - версія, не більше.

Росія. З одного боку, хоче добитися зняття або - для початку - пом'якшення санкцій. З другого - не має наміру відмовлятися від контролю над окупованими територіями Донбасу. Повне виконання МУ, зрозуміло, в її планах не значиться. Тому що домовленості, нагадаємо, передбачають відновлення Україною повного контролю над державним кордоном, виведення військової техніки та роззброєння всіх незаконних формувань. Москва не проти, щоб гаряча точка перетворилася на тліючу, аби мати можливість знову підпалити ґніт, коли це їй знадобиться. Путін домагатиметься збереження повного впливу на бунтівні території. Але при цьому хоче, щоб Україна легалізувала тамтешню владу шляхом місцевих виборів під егідою Києва, впровадження закону "про особливості" і внесення відповідних змін до Конституції, та ще й узяла на себе фінансове забезпечення де-факто непідконтрольного регіону. А ще Москва бажає, щоб "особливості самоврядування" в "окремих районах Донецької та Луганської областей" (ОРДЛО) були якомога масштабніші, а грошове забезпечення ОРДЛО йшло за рахунок захищених статей українського бюджету. Тому Путін готовий демонструвати формальне виконання частини МУ. Він має намір дотримуватися мінського плану настільки, наскільки це дозволить позбутися тягаря санкцій, одночасно зберігаючи свій контроль над ОРДЛО і продовжуючи політику руйнування України зсередини. Важлива деталь: на відміну від решти учасників переговорного процесу, Кремль, у принципі, влаштовує як продовження "мінського процесу", так і його зрив. Але за однієї умови: Росія не повинна виглядати винуватницею зриву. У такому разі про зняття санкцій, швидше за все, доведеться забути. Наскільки Москві вдається така політика, поговоримо нижче.

Україна. У Києві чудово інформовані про наміри інших сторін. У Києві чудово розуміють, що повномасштабне виконання Мінських угод неможливе. Принаймні в досяжному майбутньому. Ніхто нам контроль над кордоном найближчим часом не віддасть. Петро Порошенко (хоч би що казав на публіку) не вірить у швидку реінтеграцію відторгнутих територій, та, швидше за все, й не хоче цієї реінтеграції. Його зовсім не тішить перспектива бюджетного фінансування територій, які можуть де-юре повернути собі статус українських, але при цьому залишаться де-факто непідконтрольними. Йому не потрібні ніякі місцеві вибори в ОРДЛО. Але ще менше йому потрібне відновлення активних бойових дій. Він цілком природно боїться продовження повномасштабної війни, так само як і боїться втратити союзника в особі Заходу. Який надає політичне заступництво, фінансову допомогу і дипломатичну підтримку. Ціна всього цього - продовження участі в "переговорних іграх". Як і Путіна, Порошенка влаштував би розвал мінського процесу. Як і Путін, він зацікавлений у тому, щоб переговори зірвалися не з його вини. Але можливостей для маневру в Києва менше, ніж у Москви. Військові поразки під Іловайськом, а потім і під Дебальцевим, очевидно, послабили волю української сторони, що й вилилося в угоду з умовами, котрі з самого початку видавалися пастками. Вибиратися з них із кожним днем усе важче. Принцип "зараз підпишемо, потім - розрулимо", яким Петро Олексійович (наскільки можна судити) досить часто користувався, не спрацьовує.

Переговори в Берліні, а потім і в Парижі вкотре це підтвердили. Ситуація для української сторони зовсім не безнадійна, але доволі кепська, вважає автор.

Рахманін також пише про підсумки Паризького саміту.

Перше. ПС підтвердив висновок, до якого прийшли кількома тижнями раніше в Берліні, - продовження мінського переговорного процесу можливе. І можливе воно лише у разі створення взаємоприйнятих умов для проведення місцевих виборів в ОРДЛО.

Друге. ПС узаконив прийняте в Берліні рішення, що механізмом формування цих умов має стати спеціальний закон про вибори в ОРДЛО.А інструментом створення закону - горезвісний "план Мореля", про який DT.UA докладно писало два тижні тому. (Голосні крики, що вибори на неконтрольованій території обов'язково пройдуть за єдиним для всієї України законом, у Києві відразу змовкли.)

Третє. ПС схвалив можливість перенесення терміну виконання Мінських угод на наступний рік, яку обговорювали в Берліні. (За кілька днів до того Петро Порошенко заявляв про категоричне неприйняття такого кроку.)

Четверте. ПС визначив, що місцеві вибори в ОРДЛО мають пройти через 80 днів після прийняття Радою спеціального закону.

П'яте. ПС благословив режим подальшого відведення озброєнь від лінії розмежування, раніше розроблений і погоджений ТКГ. Підтвердивши, що функції верифікації покладено на ОБСЄ.

Докладніше читайте у статті Сергія Рахманіна Симулякр у свіжому номері тижневика "Дзеркало тижня. України".

Нагадаємо, на зустрічі в Парижі лідери чотирьох держав домовилися про проведення виборів в "ДНР" і "ЛНР" за українським законодавством, а також про початок відведення легкого озброєння.